Його власне обличчя дивилося на нього з-за почервонілого обличчя Матильди, яка важко дихала. Його дружина, пійманий кролик. Биття її пульсу та трепет тіла. Її руки підігнулися, обличчя зблідло, і вона упала головою в дзеркало. Воно хруснуло, і по ньому пішла тріщина, котра розділила їхні голови на нерівні половини.
Дверний дзвінок вивів довгу повільну трель.
— Хвилиночку! — гукнув Лотто.
У коридорі Чоллі посунув здоровенного мідного Будду, якого він дорогою знайшов у контейнері для сміття, й сказав:
— Ставлю сто баксів, що вони зараз трахаються.
— Фу, свинюка, — скривилася Даніка. Після закінчення коледжу вона добряче схудла.
Вона була схожа на оберемок хмизу, замотаний у марлю. Збиралася пояснити Лотто й Матильді, щойно вони відчинять двері — якщо вони коли-небудь у біса їх відчинять, — що Чоллі й вона не прийшли разом, а просто зустрілися на вулиці перед будинком і що вона нізащо не залишиться наодинці із цим гидким тролем.
І з його окулярами, обмотаними скотчем на переніссі. З його противним ротом, схожим на дзьоб ворони, яка каркає своїм дошкульним голосом. Вона не зносила його, ще коли він відвідував Лотто в коледжі й ці візити затягалися на місяці, тож усі починали думати, що він також вчиться у Васарі. Хоча це було не так, він ледве закінчив середню школу, просто Лотто знав його з дитинства. А зараз вона ненавиділа його ще більше. Жирний самозванець.
— Від тебе тхне смітником, — заявила вона.
— Дослідником смітників, — сказав він і переможно виважив Будду на руках. — На їхньому місці я б трахався безперестанку. Матильда якась чудна, але я б їй вдув. А що вже Лотто в цьому напрактикувався. Тепер він просто експерт.
— Ще б пак! Він просто суперсексуальний, — захоплено сказала Даніка. — Він тільки гляне на тебе — і все. Тобто, якби він насправді був красунчиком, він не був би таким убивчим, але п’ять хвилин в одній кімнаті з ним — і хочеться тільки одного: поскидати із себе весь одяг. До того ж він хлопець. Якщо дівчина викидає такі коники, як Лотто, то всі вважають, що в неї не всі дома. Ти що? І думати не смій! А от хлопець може трахати все, що рухається, і нічого, нормально, так і треба, він же хлопець, — Даніка знову й знову натискала на дверний дзвінок. Вона стишила голос:
— Хай там як, а більше року я цьому шлюбу не дам. Я про те, що ну хто оце одружується в двадцять два? Шахтарі, фермери якісь. Але не ми. Через вісім місяців Лотто стрибне в ліжко до отієї страхолюдки зверху. Або до якої-небудь злючої клімактерички-директриси, яка зробить із нього Короля Ліра. Або ще до когось, хто впаде йому в око. А Матильда швиденько отримає сяке-таке розлучення і вийде заміж за якогось принца трансильванського чи ще щось.
Вони засміялися. Даніка видзвонила дверним дзвінком сигнал SOS азбукою Морзе.
— То що, б’ємося об заклад, — запропонував Чоллі. — Лотто не буде обманювати. Я знаю його з чотирнадцяти років. Він, звичайно, достобіса зарозумілий, але чесний.
— Мільйон баксів, — заявила Даніка. Чоллі поставив Будду на підлогу, й вони вдарили по руках.
Двері відчинились, і з’явився сяючий Лотто з бісеринками поту на скронях. Через порожню вітальню було видно, як Матильда промайнула у ванну кімнату й швидко зачинила за собою двері, наче блакитний метелик морфо склав свої крила. Даніка насилу стрималася, щоб не лизнути Лотто, коли чмокала його в щоку. Солона, о Боже, смачна, як гарячий м’який крендель. Вона завжди до нього нерівно дихала.
— Сто тисяч вітань. Плачу й сміюся. Повзаю й літаю. Ласкаво прошу, — радісно зустрів їх Лотто. Оце так! У них було зовсім мало речей. Книжкові полиці, зроблені зі шлакоблоків і фанери, диванчик із загальної кімнати з коледжу. Хиткий стіл і стільці, призначені для патіо. Але відчувалося, що в цьому місці оселилося щастя. Даніка почула укол заздрощів.
— По-спартанськи, — відзначив Чоллі й встановив гігантського Будду на камінній полиці, звідки він сяяв на всю білу кімнату. Чоллі протер черево статуї, потім пішов на кухню, де вичавив на себе увесь балончик засобу для миття посуду і вихлюпав не одну пригорщу води, щоб змити сморід від сміттєвого контейнера. Звідти він спостерігав за потоком позерів, лицемірів і веселих марґіналів, із якими йому доводилося конкурувати відтоді, як Лотто відправили в школу-інтернат, а потім у коледж; його друг прийняв його, коли в Чоллі не було нікого. А ще цей противний пай-хлопчик Семюел, який видавав себе за кращого друга Лотто. Ще чого! Хоч би як Чоллі ображав Семюела, той і виду не подавав: Чоллі відчував, що для Семюела він ніщо, щось не більше слимака, не варте його уваги. Лотто був найвищий з усіх, випромінював потужні промені радості й тепла, й усі, хто заходив, мружились, засліплені його усмішкою. Вони понаносили теракотових горщиків із в’юнкими рослинами, блоків пива по шість пляшок, книжок, пляшок із вином. Яппі в зародку, що наслідували звичаї своїх батьків. Через двадцять років у них будуть заміські будинки, діти з пафосними іменами, позиченими з книжок, і уроками тенісу, жахливі автомобілі й шури-мури з молоденькими гарячими практикантками. Гори бюджетних грошей, піна, шум, розруха й ніякого пуття.