Він зазирнув у квартиру через вікно — телефон на каміні вперто мовчав. За ним стояла картина, яку Матильда кілька місяців тому принесла з художньої галереї, де вона працювала вже цілий рік. Після того, як її автор вискочив, мов ошпарений, пожбуривши картину в стіну, розбивши підрамник, власник галереї Аріель наказав викинути її на смітник. Натомість Матильда взяла розтрощену картину, натягла її на підрамник, вставила в раму й почепила позаду мідного Будди. Це була якась синя абстракція, що нагадувала Лотто отой момент перед світанком, коли між двома світами з’являвся ледь помітний просвіт-щілинка в іще один, якийсь туманний, невловимий світ. Як би його назвати?.. Несьогосвітній. Як сама Матильда. Уже кілька разів, приходячи додому після прослуховувань, він бачив, що вона сидить у темряві, дивлячись на картину, тримаючи келих червоного вина обома долонями, з якимось відсутнім виразом обличчя.
— Щось сталося? — злякався він, коли якось після чергового прослуховування для шоу, в якому йому навіть не хотілося брати участі, прийшов додому і побачив, що вона знову сидить у темній кімнаті. Він поцілував її за вухом.
— Ні. Просто я така щаслива.
Він не розповідав, що це був довгий день, що йому довелося дві години чекати на вулиці під дощем, що потім він нарешті зайшов і прочитав свій уривок, а виходячи, почув, як директор сказав: «Бездоганно. Жаль, що він такий здоровенний». Що його агент не відповідає на дзвінки. Що зараз він не відмовився б від ситної вечері. Хоча насправді йому було байдуже. Якщо вона щаслива, тож не піде від нього. За час їхнього короткого подружнього життя стало болісно очевидним, що він не вартий навіть солі, якою вона пітніє. Ця жінка була святою. Вона заощаджувала, вела господарство, іноді сплачувала їхні рахунки, якщо він нічого не приносив. Він сидів біля неї, поки зовсім не стемніло, а потім вона припала до нього з шурхотом шовку й раптово поцілувала, і він поніс її в ліжко, забувши про вечерю. Зараз Матильда піднесла до губ Лотто шматочок бургера з лососем. Йому не хотілося їсти, але вона дивилася на нього, в її очах блищали золоті цяточки, і він узяв шматочок із виделки. Потім легенько поцілував її веснянкувате перенісся.
— Неподобство! — обурився Арні зі свого дальнього простирадла. Його рука обіймала якусь вкриту татуюванням ціпку, яку він підчепив у своєму барі. — Ви вже рік, як одружені. Медовий місяць закінчився.
— Ще чого, — в один голос заперечили Матильда й Лотто. Вони схрестили мізинці від зурочення й знову поцілувалися.
— На що це схоже? — тихо запитала Наталі. — Шлюб, я маю на увазі.
Лотто відповів:
— Нескінченний бенкет, і ти їси, їси й ніколи не наїдаєшся.
Матильда додала:
— Кіплінг назвав це дуже довгою розмовою.
Лотто подивився на свою дружину, торкнувся її щоки.
— Так, — підтвердив він.
Чоллі нахилився до Даніки, яка відсахнулася від нього. Він прошепотів:
— Ти винна мені мільйон баксів.
— Що? — огризнулась вона. Вона вмирала, так їй хотілося курячої ніжки, але їй довелося зжувати купу салату, перш ніж дозволити собі з’їсти щось жирне.
— Минулого року на їхньому новосіллі, — нагадав Чоллі, — ми побились об заклад на мільйон баксів, що вони розійдуться до цього часу. Ти програла.
Вони подивилися на Лотто й Матильду, таких гарних — непорушна вісь саду і стрімкого всесвіту.
— Ну, не знаю. Наскільки це щиро? — засумнівалася Даніка. — Там щось нечисто. Можливо, він прикидається вірним, а вона прикидається, що вірить, бо так простіше.
— А ти підступна, — сказав Чоллі із захопленням. — І чим тобі не догодив Лотто? Чи ти, часом, не одна з його переможених мільйонів? Вони всі й досі його люблять. Я тут якось зустрів таку собі Бриджет, яка в коледжі вважала себе його дівчиною. Так вона сльозами обливалася, розпитуючи про нього. Він був коханням усього її життя.
Очі й рот Даніки звузилися. Чоллі зареготав із повним ротом лазаньї.
— Хоча ні, навпаки, — здогадався він. — Він на тебе й уваги не звертав.
— Якщо ти зараз же не заткнешся, отримаєш салатом у п’ятак, — пообіцяла вона.
Якийсь час вони сиділи мовчки, їли, вдавали, що їдять. Потім Даніка запропонувала:
— Добре. Пан або пропав. Але термін буде довшим. Шість років. До 1998-го. Вони розійдуться, ти заплатиш мені два мільйони баксів, і я куплю собі квартиру в Парижі. Нарешті.