— Дурницями?
— …
— Матильдо, чому ти так дихаєш?
— …
— Матильдо? Куди ти йдеш? Гаразд, добре, зачиняйся у ванній. Вибач, що я тебе образив. Ти можеш поговорити зі мною? Я сидітиму тут, під дверима. Я віднесу тебе вниз на руках. Вибач, що ми відхилилися від теми. Ми можемо поговорити про п’єсу? Крім того, що я дав твою особистість убивці, що ти думаєш про неї? Вона якась слабкувата в четвертому акті. Наче стіл із хиткою ніжкою. Треба буде щось переробити. Не хочеш спробувати свої сили? О, ванна? Серед дня? Добре. Роби все, що тобі потрібно. Ванна — це добре. Тепло. Запах лаванди. Добре, що ти збираєшся прийняти ванну. Ми можемо говорити крізь двері? У цілому, п’єса і справді непогана, мені здається. Так? Матильдо, не будь такою. Для мене це важливо. Ну, гаразд. Як так, то й так. Я йду вниз, подивлюсь якийсь фільм. Якщо захочеш — приєднуйся.
ЕСХАТОЛОГІЯ, 2014
Лише коли вони доїхали і накачані бурбоном гості вже вистрибували з машини, Лотто побачив скейтборд, розбитий об пеньок, деталі від мокрих дитячих купальників на траві, Бога, такого замореного, що він навіть не зміг підняти голову, і зрозумів, що це була погана ідея. Господи, Матильда залишилась одна з трьома дітьми Рейчел ще до сніданку, коли Лотто поїхав у гастроном, щоб купити молока. Коли він був у магазині, йому зателефонували й попросили негайно приїхати до міста, щоб устигнути записати годинне інтерв’ю для радіопрограми — завершення своєрідного тріумфального кола його «Есхатології», яка сподобалася навіть Фібі Дельмар, хоча, як він сказав Матильді: «Від графомана краще почути різку критику, ніж похвалу».
Це було важливо, тому він помчав до міста і, сидячи у студії в домашніх, майже піжамних штанях, записав надзвичайно вдале інтерв’ю. Ще був яскравий ранок, коли він вирушив додому, та несподівано зіткнувся із Семюелем й Арні, які весело розмовляли на тротуарі, і, чорт забирай, як же давно вони не бачилися! Само собою, вони разом поснідали. Як водиться, сніданок перейшов у випивку, а тут ще Семюел побачив у барі якогось чоловіка зі свого клубу, який приєднався до них, — радіолог чи онколог, чи ще хтось. А коли під обід вони зголодніли, Лотто запросив їх додому, бо всі знали, що Матильда божественно готує. Він був п’яний, але кермувати ще міг.
Він понюхав молоко, пляшка з яким качалась по підлозі в машині з самого ранку. Може, воно ще й згодиться. Він прийшов і побачив, як Семюел Пепе Ле П’ю — закоханий скунс із мультику — цілує руки Матильді, Арні шукає в барі велику пляшку старого арманьяку, яку він подарував їм на Різдво, а лікар робить із ложки літак для доставки горошку прямо в рот найменшій племінниці Лотто, яка, схоже, побоювалась літаків із ложок. Він поцілував Матильду, визволяючи її, вона вимушено посміхнулась.
— А де близнюки? — запитав він.
Вона сказала:
— Сплять, як після маківок, в єдиному місці, де вони погодилися спати, — у твоєму кабінеті.
В її посмішці промайнула злість. І він сказав:
— Матильдо, нікому не можна заходити туди, крім мене. Це моє робоче місце!
Вона метнула на нього такий гострий погляд, що його немов прошило наскрізь. Він смиренно кивнув, узяв малу, дуже довго вкладав її спати, а потім повернувся.
Гості сиділи на терасі, п’яні «в зюзю». Зійшов місяць, сліпучий на оксамитово-синьому тлі. Матильда додавала трави в мультиварку Cuisinart, де варилися макарони.
— Вибач, — сказав він їй у вухо, потім узяв її мочку зубами, о, яка смачна, може, в них буде час, може, вона? Але вона відштовхнула його, і він вийшов надвір. Тепер уже четверо чоловіків у нижній білизні хлюпались у басейні, плаваючи на спині й сміючись, а Матильда підходила до столу, і в руках у неї парувала величезна біла миска.
— Це найвеселіше, — сказав Семюел із повним ротом макаронів, з яких капало на плитки, — що зі мною сталося з того часу, як я розлучився.
Його шкіра вилискувала, талія обросла жирком, як у видри. Так само, як і в Арні, та йому й не гріх, раз він тепер став великим ресторатором. Його пересмажена на сонці спина була всіяна темними плямами. Лотто хотів попередити його про рак шкіри, але в Арні було так багато подружок, що якась із них точно вже мала це зробити.
— Бідна Алісія. Це що, твоє третє розлучення? — спитала Матильда. — Сем Третій Удар. Ти в ауті.
Чоловіки засміялися, а Лотто сказав:
— Це краще прізвисько, ніж те, що було в нього в його молоді двадцять. Пам’ятаєте? Однокульковий Сем.
Семюел холоднокровно стенув плечима. Та сама стара впевненість у собі. Лікар подивився на нього з цікавістю.