— Я в цьому не сумніваюся, містере Голмс, але вони нас не стосуються.
— Ви в цьому впевнені? Широта кругозору, мій милий містере Мак, обов’язкова для нашого фаху. Своєчасна реалізація накопичених знань на практиці часто відіграє вирішальну роль. Ви вже даруйте: повчання такого штибу з боку хоч і скромного любителя криміналістики, але все ж старшого за віком і, можливо, трохи досвідченішого, напевно, зможете витримати.
— Ну про що ви таке кажете! — в запалі вигукнув інспектор. — І, звісно, ви просуваєтеся до своєї мети, але обрали для цього манівці...
— Гаразд, залишмо в спокої історію та повернімося до сьогоднішнього дня. Точніше, до цієї ночі, коли я відвідав садибу. Я не зустрів ні містера Беркера, ні місіс Дуґлас. Вирішив не турбувати їх, зате переконався, що вдова, мабуть, не сумувала й провела чудовий вечір. Замість цього я обмінявся з Емсом люб’язностями, які дозволили мені просидіти самому якийсь час у кімнаті покійника, не доводячи це до відома нікого іншого в будинку. Маю зізнатися, я провів там досить корисну чверть години.
— Що ж ви там робили?
— Щоб не сперечатися через таку дрібницю, скажу, що шукав зниклу гирю. Я надавав їй важливого значення із самого початку. Закінчилося тим, що я таки її знайшов.
— Де саме?
— Ну от, ми дійшли до низки нез’ясованих питань. Дозвольте мені самому підійти до фінішу дещо ближче, і я обіцяю поділитися з вами всім, що знаю.
— Гаразд, ми змушені прийняти ваші умови, — здався інспектор. — Але ж ви радите нам облишити цю справу... Поясніть, заради Бога, чому ми маємо так вчинити?
— З тієї причини, любий містер Мак, що ви навіть не знаєте, що розслідуєте.
— Як це так! Ми розслідуємо вбивство містера Джека Дуґласа в Бірлстоунській садибі.
— Так-так, маєте рацію. Але не треба шукати таємничого джентльмена на велосипеді. Запевняю вас, це ні до чого не призведе.
— Тоді порадьте, що нам робити?
— Гаразд, але ви скористаєтеся моєю порадою?
— Зізнаюся, я завжди вважав, що за вашими обхідними промовами щось та й ховається. Я зроблю все, що ви запропонуєте.
— А ви, містере Мейсон?
Провінційний детектив безпорадно поглянув спочатку на одного, потім на іншого — методи Голмса були для нього новинкою.
— Ну, якщо це годиться для інспектора, то й для мене також, — нарешті видихнув він.
— Тоді я пропоную вам обом здійснити маленьку прогулянку околицями. Мені казали, що вигляд із Бірлстоунської височини просто чудовий. Поснідати можете в готелі... Увечері втомлені, але задоволені...
— Ваші жарти переходять усі межі! — обурився Мак-Дональд.
— Ну гаразд, чиніть, що хочете, — заспокоїв його Голмс, ласкаво поплескавши по плечу. — Робіть, що заманеться, й ідіть, куди забажаєте, але неодмінно чекайте мене тут до вечора, містере Мак.
— Це звучить раціональніше.
— Я дам вам чудову пораду, але не буду на ній наполягати. Тільки з’явіться сюди обов’язково. Можливо, ви будете мені потрібні. А тепер попрошу написати записку містерові Беркеру.
— Якого змісту?
— Я продиктую, якщо дозволите. Готові? «Дорогий сер, вважаю за доцільне осушити рів навколо садиби в сподіванні, що ми можемо знайти там...»
— Шкода праці, — зауважив інспектор, — я його досліджував.
— Я це знаю. Однак продовжуйте, будь ласка, писати.
— Згода.
— «...в сподіванні, що ми зможемо знайти там щось важливе для нашого розслідування. Я звелів, щоб робітники з’явилися на роботу завтра вдосвіта».
— Не може бути!
— «...про що й вважав за свій обов’язок повідомити вам заздалегідь». Тепер підпишіться й пошліть свою людину, щоб вручити йому це особисто десь близько четвертої. О четвертій ми знову зберемося тут, а до того часу кожен може робити все, що йому заманеться.
Ми зібралися, коли вже наближався вечір. Голмс був серйозний, мене переповнювала цікавість, детективи, вочевидь, відчували себе ображеними й були схильні поставитися критично до всіх висновків мого приятеля.
— А тепер, джентльмени, — сказав він, — попрошу вас одягнутися тепліше. На вулиці холодно, а я не знаю, скільки часу забере наша експедиція. Нам треба опинитися на місці до того, як зовсім стемніє.
Загорнувшись за порадою Голмса у теплий одяг, ми рушили вздовж зовнішнього боку огорожі парку. Через перший пролом у ній ми пролізли крізь віковічні дерева, що оточували старовинний будинок, і під захистом сутінків безшумно прокрадалися слідом за моїм знаменитим товаришем. Так ми досягнули густих кущів, які росли навпроти підйомного мосту. Міст був опущений. Голмс засів за стіною з гілок, ми, природно, також.