— Я шукав роботу й був надто зайнятий.
— Однаково треба було знайти час для такого візиту. Боже милий, та ви вчинили майже божевільно, не побувавши в Будинку спілки першого ж ранку після приїзду! Якщо ви образите його...
Мак-Мурдо здивувався.
— Я вже більше двох років належу до ордену, Сканлене, але ніколи не чув про таку суворість.
— У Чикаґо, можливо, все інакше.
— Хіба тут не таке саме товариство?
— Ви так вважаєте? — Сканлен пильно поглянув на Джека.
— Я що, помиляюся?
— Через місяць ви самі мені про це скажете. До речі, я чув, що після того як я вийшов із вагона, ви балакали з полісменами?
— Господи, а як ви про це дізналися?
— У нас швидко розповсюджується інформація як про лихе, так і про хороше.
— Авжеж, я виклав цим собакам, що про них думаю.
— Упевнений, друзяко, що ви припадете до душі нашому Мак-Ґінті.
— А що, йому також не подобається поліція?
Сканлен зареготав.
— Він її обожнює! Але стережіться, щоб разом із поліцією він не зненавидів і вас, якщо не відвідаєте його. Тому негайно вирушайте до його бару, — сказав гість на прощання й пішов.
Можливо, Мак-Мурдо й не надав би особливого значення цій пораді, але інша зустріч того ж вечора змусила його все ж таки податися до Мак-Ґінті.
Чи помітив старий Шефтер із самого початку ту увагу, якою наділив Етті його новий мешканець, чи залицяння Джека стало в останні дні надто наполегливим, але разі, незабаром після відходу Сканлена він закликав юнака до свого покою.
— Мені здається, — сказав він із порога, — що вам сподобалася моя Етті. Це правда, я не помиляюся?
— Не помиляєтеся, — підтвердив Джек.
— Ну, то маю вам сказати, що ви спізнилися.
— Вона мені казала.
— А прізвище її обранця знаєте?
— Я питав, але вона відмовилася його назвати.
— Бо не хотіла вас лякати.
— Лякати? — Мак-Мурдо аж весь скипів.
— Атож, друже. Бо зовсім не соромно боятися Теда Болдвіна.
— Та хто він такий, чорт забирай?
— Він ватажок Прибирачів.
— Знову ті Прибирачі! Про них тільки й говорять тут, причому завжди пошепки. Чого ви всі боїтеся? Хто ж ці Прибирачі?
Шефтер стишив голос, як і всі тут, хто вимушено торкався цієї теми:
— Прибирачі — старовинний масонський орден.
— Але я також масон!
— Ви? Знаючи це, я б ніколи не впустив вас до себе в будинок.
— Чому ж ви так не любите орден? Він ставить перед собою мету милосердя та добра.
— Можливо, деінде й так, але не в нас.
— А тут?
— Це зграя вбивць.
Мак-Мурдо недовірливо зареготав.
— Є докази?
— Докази? А хіба вам мало п’ятдесяти вбивств? Судячи з усього, ви навіть не чули про Мілмена, Ван-Шорста, сім’ю Піклсонів, старого містера Ейме, маленького Біллі Джеймса та безліч інших. Докази! У долині не бракуватиме нікого, чи чоловіка, чи жінки, хто не мав би доказів!
— Це звичні плітки, — заперечив Мак-Мурдо.
— Проживши в нашому місті довше, ви зміните свою думку. Втім, я забув, що ви також один із них. Тому прошу вас знайти собі інше приміщення, містере. Досить із нас залицяльника Етті, котрого ми не наважуємося вигнати. А вже серед своїх мешканців я таких терпіти не буду. Наступну ніч маєте провести вже під іншим дахом.
Мак-Мурдо не лише позбавляли кімнати, але й віддаляли від дівчини, котру він щиро покохав. Вийшовши від старого, він застав Етті у вітальні й розповів їй усе.
— Я не так уже й засмутився б, якби йшлося лише про кімнату, — скривився він, — але ж, Етті, хоча я й знаю вас усього тиждень, але жити без вас не можу!
— Замовкніть, містере Мак-Мурдо, — зупинила його Етті. — Адже я вам казала, що ви спізнилися. На вашому шляху стоїть інший. Щоправда, я не обіцяла вийти за нього, але й стати нареченою когось іще тепер уже не можу.
— А якби я опинився тут раніше? Тоді міг би сподіватися?
Етті затулила обличчя руками.
— Бог свідок, я б цього хотіла... — прошепотіла вона, заливаючись слізьми.
Мак-Мурдо опустився перед дівчиною на коліна.
— Невже непевними обіцянками ви згубите своє й моє щастя? Прислухайтеся до серця: воно правдивіше за слова, сказані в хвилину, коли ви самі не знали, що говорите. Скажіть, що згодні стати моєю дружиною, і ми разом подамося назустріч своїй долі.
— А ми поїдемо звідси?
— Ні, залишимося тут, люба, — і руки парубка на мить обійняли дівчину.
— Але, Джеку, нам залишатися тут не можна. Заберіть мене звідси, будь ласка.