— То он воно що? — видихнув він. — Либонь, мені доведеться познайомитися з вами ближче, містере...
— Мак-Мурдо.
— Ми тут не довіряємо словам, містере Мак-Мурдо. Будьте ласкаві йти за мною.
Вони зайшли в маленьку кімнатку. Мак-Ґінті замкнув за собою двері та сів на одну з діжок, які заповнювали кімнату, мовчки поглядаючи на Джека.
Мак-Мурдо оглянув усе не бентежачись. Одну руку він опустив у кишеню піджака, іншою підкручував свій каштановий вус. Несподівано Мак-Ґінті витягнув з-за пояса револьвер.
— Ось що я маю вам сказати. Якщо побачу, що ви починаєте з нами якусь гру, то вам недовго доведеться її провадити.
— Дивний прийом ви мені приготували, — відповів Мак-Мурдо виклично. — Особливо для магістра ложі новоприбулому братові.
— Цей факт іще потрібно довести, — відповів Мак-Ґінті. — А якщо не доведете, то вам не допоможе навіть нечистий. Де вас посвятили?
— У двадцять дев’ятій ложі в Чикаґо.
— Коли?
— Двадцять четвертого червня тисяча вісімсот сімдесят другого року.
— Хто був магістром?
— Джеймс Скотт.
— Хто керує вашим краєм?
— Бартолом’ю Вілсон.
— Гм, відповідаєте достатньо впевнено. Що тут робите?
— Працюю, як ви, але поки що менше за вас.
— Ви так само меткі на руку, як і на відповіді?
— Люди, котрі знали мене, можуть це підтвердити.
— Ну що ж, можливо, ми випробуємо вас швидше, ніж гадаєте. Ви чули щось про нашу ложу?
— Чув, що у ваше братство може вступити лише мужня людина.
— Правильно, містере Мак-Мурдо. Чому ви поїхали з Чикаґо?
— Повісьте мене раніше, ніж я вам це скажу.
Очі Мак-Ґінті широко вирячилися. Він не звик до таких відповідей, і слова Джека неабияк здивували його.
— Чому ж не хочете довіритися мені?
— Тому що брат не може брехати братові.
— Отже, правда такого ґатунку, що про неї навіть не варто згадувати?
— Саме так.
— Тоді не чекайте, щоб я як магістр увів до ложі людину, за минуле котрої не можу відповідати.
На обличчі Мак-Мурдо були помітні вагання. Потім він вийняв із кишені зім’яту газетну вирізку.
— Маєте рацію, раднику, — м’яко зауважив Мак-Мурдо. — Я знаю, що без страху можу віддати себе у ваші руки. Прочитайте ці нотатки в газеті.
Це було повідомлення про вбивство в ресторані «Озеро» на базарній вулиці Чикаґо першого дня нового, 1874 року. Там застрелили якогось Джонаса Пінта. Мак-Ґінті швидко пробіг вирізку очима.
— Ваша робота? — спитав він, повертаючи її Мак-Мурдо.
Той кивнув.
— Чому ж ви його застрелили?
— Я, бачте, допомагав дядькові Семові виробляти долари. Може, мої монетки й не були такої чистої проби, як його, але були на них дуже схожі й обходилися дешевше. Цей Пінт кидав їх...
— Що він робив?
— Пускав в обіг. Але якось вирішив мене шантажувати та почав погрожувати доносом. Я не піддався на погрози, убив його й подався сюди.
— Чому саме сюди?
— У часописах писали, що люди тут не надто перебірливі.
Мак-Ґінті засміявся.
— Спочатку ви стали фальшивомонетником, потім убивцею й вирішили, що тут вас охоче приймуть?
— Десь так.
— Мабуть, ви далеко підете. Скажіть, а ви ще не розучилися виробляти долари?
Мак-Мурдо вийняв із кишені кілька монет.
— Вони вийшли не з державного монетного двору, — кинув він недбало.
— Невже? — величезною волохатою лапою Мак-Ґінті підніс фальшиві долари до світла. — Не бачу жодної різниці. Здається, ви зможете стати корисним братом. Сміливості вам, здається, не бракує, ви навіть не моргнули, коли я навів на вас револьвер.
— Та ж не я був у небезпеці.
— А хто ж?
— Ви, раднику, — з кишені свого піджака Мак-Мурдо витягнув револьвер, знятий із запобіжника. — Я весь час цілився у вас і гадаю, що мій постріл випередив би ваш.
Фарба гніву залила обличчя керівника ложі, але він несподівано вибухнув реготом:
— Давно мені не доводилося зустрічати такого парубка! Упевнений, що ложа пишатиметься вами. Хай йому грець! — раптово крикнув він у відповідь на стукіт у двері. — Що вам треба? Невже не можу порозмовляти наодинці з джентльменом, аби хтось цьому не завадив?
Увійшов зніяковілий чоловічок і пробурмотів:
— Даруйте, раднику, але містер Тед Болдвін хоче негайно переговорити з вами.
Вибачення його було марним, бо обличчя Болдвіна визирало з-за плеча чоловічка. Він виштовхав його за поріг, увійшов у кімнатку та замкнув за собою двері.
— Отже, — сказав Болдвін, кидаючи лютий погляд на Мак-Мурдо, — ви прийшли сюди раніше за мене. Раднику, мені треба сказати вам кілька слів про цього чоловіка.