Якось увечері, о годині, коли в барі зазвичай юрмилася купа народу, у двері, що відчинилися, увійшов чоловік у синьому поліційному однострої. Усі замовкли, і багато хто зацікавлено витріщився на прибульця. Тільки Мак-Ґінті залишався спокійним і не виявив якогось здивування, коли інспектор підійшов до його шинквасу.
— Дайте чистого віскі. Зимна ніченька, — зронив правоохоронець. — Здається, ми ще не знайомі з вами, раднику?
— Ви новий капітан? — запитанням відповів йому Мак-Ґінті.
— Еге ж. Ми сподіваємося, що ви, раднику, й інші видатні громадяни допоможуть нам підтримувати закон і лад у місті. Я капітан Мервін.
— Нам і без вас було незле, капітане, — холодно пробурмотів Мак-Ґінті. — Нам було досить і своїх полісменів.
— Ну, не будемо сваритися, — примирливо зауважив інспектор. — Усі ми виконуємо свої обов’язки, як їх розуміємо... У нас лишень різні погляди.
Він допив віскі, обернувся, щоб піти, і в цю мить побачив похмуре обличчя Мак-Мурдо, котрий стояв неподалік.
— Ого! — видихнув Мервін, оглядаючи того з ніг до голови. — Старий знайомець!
Мак-Мурдо виявив помітне невдоволення.
— Ніколи не приятелював із жодним клятим фараоном!
— Знайомець — не завжди приятель, — з широкою посмішкою відрубав правоохоронець. — Ви Джек Мак-Мурдо з Чикаґо, чи не так? Заперечувати ж не станете?
Джек стенув плечима.
— І не подумаю. Чи не вважаєте ви, що я соромлюся свого імені?
— Могли б і посоромитися.
— Якого дідька, що хочете цим сказати? — підвищив голос Мак-Мурдо, стиснувши кулаки.
— Тільки те, що до приїзду в цю вугільну яму я служив у Чикаґо. Тамтешніх молодців знаю всіх до останнього.
— Невже ви той самий Мервін із Чиказького центрального управління?
— Той самий, і ми не забули там покійного Джонса Пінто.
— Я його не вбивав!..
— Он як! У будь-якому разі, його смерть виявилася вам дуже на руку, інакше вам було б непереливки за ті кружальця. А тепер прямих свідків проти вас не залишилося. Тож можете повертатися в Чикаґо.
— Мені й тут добре.
— Усе ж, чоловіче, я б на вашому місці подякував мені за таку звістку.
— Дякую, — буркнув Мак-Мурдо.
— Дивіться, тільки не здумайте знову взятися за старе. Я вас попереджаю. А тепер бажаю всім на добраніч.
Він вийшов із бару, створивши ореол нового героя. Про подвиги Мак-Мурдо в Чикаґо давно вже перешіптувалися, але при розпитах він відповідав лише невизначеною посмішкою. Тепер чутки отримали офіційне підтвердження. Відвідувачі бару оточили Джека та гаряче тиснули йому руку, навперебій пригощаючи віскі. Джек міг не п’яніючи випити дуже багато, але цього вечора, якби з ним не було Сканлена, він навряд чи щасливо дістався б до ліжка.
У суботу ввечері Мак-Мурдо ввели в ложу. Йому здавалося, що він, уже посвячений у члени братства, увійде в ложу Вермісси без додаткових церемоній, але в долині існували свої власні обряди.
У самій Верміссі налічувалося близько шістдесяти членів братства, проте це була лише частина організації: в інших містечках долини існувало ще кілька лож. У разі необхідності вони зверталися один до одного по допомогу.
Ложа зібралася у великій кімнаті будинку Мак-Ґінті, зумисне відведеної для таких зібрань. У покої стояло два довгастих столи. Прибирачі зібралися біля одного з них, інший був заставлений пляшками та склянками, і багато братів дивилися туди голодними очима. На чільному місці сидів Мак-Ґінті, пласка чорна оксамитова шапка прикривала його чорне сплутане волосся, на грудях висів клапоть малинової матерії. Праворуч і ліворуч від нього розмістилися прикрашені шаликами або перев’язами брати вищих ступенів. Між ними був і Тед Болдвін. Його гарне, але жорстоке обличчя було дуже зосередженим. Решта були майже всі людьми поважного віку. До пересічних членів ложі належали здебільшого хлопці років вісімнадцяти-двадцяти. Дивлячись на них, важко було повірити, що це члени небезпечної зграї вбивць, котрі щиро пишаються своїми кривавими справами.
Жертвами Прибирачів один за одним ставали люди, небажані для ложі або небезпечні для неї. До цього числа потрапляли всі, хто відмовлявся робити «добровільні» пожертви в касу ложі, або ті, хто намагався викрити її діяльність. Прибирачі починали з шантажу, а якщо він не давав результату, то без найменших вагань закінчували підпалами й убивствами. Колись вони діяли обережно, намагаючись триматися таємниці, але, вочевидь, безсилля поліції незабаром розв’язало їм руки. До того ж бандити швидко залякали всю долину. Ніхто не наважувався свідчити проти них, а якщо справа все ж доходила до суду, то завжди виявлялося достатньо свідків захисту. Повна каса дозволяла не зважати на витрати в цих випадках. Десять років тривала діяльність ложі, і за ці десять років жодного її члена так і не засудили. Єдина небезпека для Прибирачів могла виходити лише від самої жертви. Як би приховано вони не готувалися до «операції» і як би несподівано не нападали, той, хто захищається, міг у відчаї завдати їм кривди або хоча б когось поранити. Що часом і ставалося.