Прийшовши в ложу, Мак-Мурдо вже знав, що йому призначать якесь випробування, але ніхто не повідомив, у чому воно полягає. Двоє братів урочисто відвели Джека в сусідню кімнату. Через дощані перегородки до нього долинав відгомін голосів. Чоловік кілька разів почув своє ім’я і зрозумів, що обговорюється його кандидатура. Нарешті двері відчинилися, і до Мак-Мурдо підійшов незнайомець із зеленим, помережаним золотом шаликом через плече.
— Магістр наказав засукати вам рукав, зав’язати очі та ввести в залу зборів, — мовив він і разом із іншими двома братами зняв із Мак-Мурдо піджака, закасав до ліктя правий рукав сорочки, стягнув мотузкою руки вище ліктя й, нарешті, вдягнув на голову ошелешеного юнака чорний каптур. Потім його повели.
Джеку здавалося, що він просувається у повній темряві, йому було задушно, і голос Мак-Ґінті, що озвався до нього, пролунав глухо.
— Джеку Мак-Мурдо, — сказав голос, — чи ви вже належите до старовинного ордену масонів?
Мак-Мурдо вклонився на знак підтвердження.
— Ваша ложа в Чикаґо номер двадцять дев’ять?
Новий уклін.
— Темні ночі неприємні.
— Авжеж, для мандрівних іноземців.
— Хмари важкі.
— Бо находить буря.
— Чи задоволені ви, брати? — спитав магістр.
Йому ствердно відповів гул голосів.
— За вашими відповідями, брате, ми бачимо, що ви справді належите до братства. Однак у нашій ложі ухвалений спеціальний ритуал. Чи готові ви до випробування?
— Готовий.
— Чи тверде у вас серце?
— Тверде.
— На доказ зробіть крок уперед.
Тієї ж миті Мак-Мурдо відчув тиск на очі та збагнув, що їх торкнулися два вістря. Здавалося, якщо він рушить уперед, то попрощається з очима. Однак він змусив себе зробити крок і враз перестав відчувати тиск. Знову почувся гомін схвалення.
— У нього тверде серце, — сказав голос. — Чи здатні ви терпіти біль?
— Не гірше за інших.
— Тоді спробуйте.
Мак-Мурдо ледь утримався від зойку: пекучий, болісний біль пронизав його руку. Він ледь не знепритомнів, але міцно стиснув кулаки й закусив губу, щоб стримати навіть найлегший стогін.
— Я міг би стерпіти й більше, — повідомив він.
Почулися захоплені голоси, чиїсь руки поплескали його по спині. Потім із посвяченого зняли каптур. Якийсь час Джек стояв без руху, мружачись від світла й намагаючись усміхнутися.
— Останнє слово, Мак-Мурдо, — зазначив Мак-Ґінті. — Ви вже присягнули зберігати таємницю й не порушувати вірності. Чи знаєте ви також, що кара за ламання присяги — раптова смерть?
— Авжеж.
— І ви будете коритися владі магістра за будь-яких обставин?
— Буду.
— Отже, від імені сто сорок першої ложі Вермісси даю вам повне право та привілеї братства. Поставте вино на стіл, брате Сканлен, і вип’ємо за здоров’я нашого гідного брата.
Мак-Мурдо принесли його піджак, але, перш ніж одягнути його, парубок зиркнув на свою праву руку. На передпліччі червоніло глибоке, випалене залізом тавро: коло, а в ньому трикутник. Двоє-троє його сусідів показали йому такі ж знаки.
— Нас усіх таврували, — сказав один із них, — але не всі так хоробро витерпіли це, як ви.
— О, дрібниці, — відповів Мак-Мурдо. Він зневажливо всміхнувся, хоча рука його палала.
Коли випили за нового члена ложі, почалося обговорення поточних справ. Мак-Мурдо нашорошив вуха.
— Першим пунктом у моєму списку, — заявив Мак-Ґінті, — зазначено читання листа магістра Віндла з Джилмертонської ложі номер двісті сорок дев’ять. Ось що він пише: «Шановні джентльмени, необхідно завершити одну справу з Ендрю Ре з фірми «Ре і Стерміш», якій належать вугільні копальні неподалік. Ваша ложа зобов’язана нам допомогти: ви користувалися послугами двох наших братів минулої осені під час справи з одним полісменом. Якщо ви надішлете двох здібних людей, вони будуть підпорядковані скарбнику Гіґґінсу, адресу котрого ви знаєте. Він повідомить, де й коли діяти. Ваш Д. В. Віндл». Віндл ніколи не відмовлявся нам прислати одного-двох хлопців, — додав Мак-Ґінті, — і ми також не можемо йому відмовити.