Він окинув кімнату своїми тьмяними очима.
— Хто зголоситься добровільно на справу?
Багато хто підняв руку. Магістр подивився на них і схвально всміхнувся.
— Ви підходите, Тигре Кормак. Якщо будете діяти так само добре, як минулого разу, то будете не зайвим. Ви також, Вілсоне?
— Але я не маю револьвера, — сказав Вілсон, зовсім ще юнак.
— Ваше перша справа, чи не так? Що ж, треба й вам колись отримати хрещення кров’ю. Чудовий початок для вас. А револьвер, звісно, ви отримаєте, коли прийдете сюди в понеділок.
— А нагороду отримаємо?— спитав Кормак, кремезний смаглявий юнак із обвітреним обличчям. Тигр було, либонь, його прізвисько, що свідчило про особливу кровожерливість.
— Не турбуйтеся про це. У скриньці обов’язково знайдеться кілька срібняків для вас.
— А що зробив той чоловік? — поцікавився Вілсон.
— Вам краще не ставити такі запитання. Його засудили там, на місці. За що — не наша справа, маємо лише допомогти їм, як вони допомогли би нам. Наступного тижня до нас приїдуть два брати з Джилмертонської ложі, щоб попрацювати в наших краях.
— Хто саме?
— І такі запитання краще не ставити. Нічого не знаючи, ви нічого не зможете засвідчити, якщо дійде до допиту в поліційному відділку. Отже, не заподієте шкоди ні іншим, ні собі. Знаю одне: ці брати завдання виконують чисто.
— Давно вже час зайнятися справою, — зауважив Тед Болдвін. — А то тут люди зовсім знахабніли. Дійшло до того, що минулого тижня десятник Блейкер навіть вигнав трьох наших хлопців зі свого будинку. Його треба провчити, і він сповна отримає заслужене.
— Що він отримає?— пошепки запитав Мак-Мурдо свого сусіда.
— Порцію свинцю, — реготнув той. — Що скажете про наші порядки, брате?
— Вони мені до душі, — відповів Мак-Мурдо. — Тут у вас найкраще місце для відчайдуха.
Кілька Прибирачів, котрі сиділи поруч, почули ці слова й зааплодували.
— Що відбувається? — спитав магістр із протилежного кінця столу.
— Новий брат, сер, каже, що наші порядки йому до смаку.
Мак-Мурдо піднявся з місця.
— Вельмишановний магістре, я хотів би сказати, що коли вам знадобиться помічник, вважатиму за честь допомогти ложі.
Йому знову зааплодували. Дехто зі старших визнав, що нова зірка підіймається на горизонті занадто швидко.
— Я хотів би зауважити, — сказав секретар Гарвей, сивий чоловік із обличчям шуліки, котрий сидів поруч із головою, — що братові Мак-Мурдо варто було б зачекати, поки магістр сам вважатиме за потрібне послати його на справу.
— Не турбуйтеся, ваша черга настане, брате, і дуже скоро, — заспокоїв голова. — У будь-якому разі ми взяли до уваги вашу ревність. Якщо хочете, можете взяти участь у маленькій справі вже сьогодні вночі.
— З радістю.
— Тоді можете сьогодні попрацювати.
Мак-Ґінті знову зазирнув до списку.
— Тепер переходимо до наступного пункту. Вислухаймо звіт скарбника. Що в нашій касі? Необхідно надати допомогу вдові Джима Карнавея. Він загинув на службі в ложі, і ми зобов’язані подбати про його родину.
— Джима застрелили минулого місяця, коли брати збиралися прибрати Честера Вілкса, — повідомив Мак-Мурдо його сусід.
— Із касою все гаразд, — відзвітував скарбник, тримаючи перед собою бухгалтерську книгу. — Останнім часом всі фірми були щедрі. «Макс Ліндер і Kо» заплатили п’ятсот, брати Волкери прислали сотню, але я особисто повернув її і зажадав збільшити вп’ятеро. Якщо я не отримаю грошей до середи, їхній млин неодмінно поламається. Нам довелося спалити їхню греблю торік, аби змусити схаменутися. Також «Західна вугільна компанія» надіслала свій щорічний внесок. У касі достатньо грошей, і ми зможемо виконати всі наші зобов’язання.
— А як справи з Арчі Свіндоном? — поцікавився хтось.
— Він усе продав і виїхав. Старий біс залишив нам записку, в якій повідомив, що радше підмітатиме вулиці в Нью-Йорку, ніж залишиться великим власником копалень під владою шантажистів. Він розумно вчинив, що втік раніше, ніж записка потрапила в наші руки. Гадаю, що в долині він більше не з’явиться.
Старигань із поголеним обличчям і великим чистим чолом підвівся з протилежного від місця голови кінця столу.
— Скарбнику, — почав він, — дозвольте спитати, хто купив власність чоловіка, котрого ми вигнали з цієї місцини?
— Брате Морріс, її, певна річ, купила «Джилмертонська залізнична компанія».
— А хто купив копальні «Тодмена та Лі», які продавали торік?