— Що ж ви хочете робити? — різко спитав Мак-Мурдо. — Не донести ж?
— Боронь, Боже, — замахав руками Морріс. — Одна думка про це вартувала б мені життя.
— Ну, що ж, — сказав Мак-Мурдо, — особисто мені ви здаєтеся просто слабохарактерною людиною. До того ж ви надаєте всьому цьому занадто багато значення.
— Занадто багато!!! Поживіть тут довше, тоді зрозумієте! Подивіться в долину, яку тінь кидають на неї клуби диму? Повірте, тінь злочинів — куди похмуріша. Ми живемо у Долині страху. Від заходу сонця до ранкової зорі серця мирних жителів тремтять від переляку. Скоро, чоловіче, ви самі в цьому переконаєтеся.
— Поживемо — побачимо, — безтурботно кинув Мак-Мурдо. — Прийде час, і я скажу вам, що думаю з цього приводу. А тепер мені ясно лише одне: ви не годитеся для життя в долині й чим швидше продасте свою крамницю за будь-яку ціну та заберетеся звідси, тим краще. Я не забуду, що ви сказали. Сподіваюся, ви мали гарні наміри. Прощавайте.
— Стривайте, — зупинив його Морріс. — Нас могли помітити разом, і хтозна, чи не забажають дізнатися, про що ми розмовляли.
— З вашого боку завбачливо подумати про це.
— Скажімо, я пропонував вам місце у моїй крамниці.
— А я відмовився. Ну що ж, домовилися. Бувайте, брате Морріс, і бажаю, щоб у майбутньому вам жилося легше.
Того ж вечора Мак-Мурдо в задумі сидів у своїй вітальні біля грубки й курив. Несподівано двері відчинилися й у кімнату ввійшов магістр ложі. Він сів навпроти парубка й кілька секунд мовчки витріщався на нього. Мак-Мурдо витримав цей погляд цілком спокійно. Нарешті Мак-Ґінті озвався:
— Я рідко ходжу в гості, брате Мак-Мурдо, адже клієнти забирають у мене занадто багато часу. Проте вирішив навідати вас.
— Я цим пишаюся, — відповів Мак-Мурдо й підвівся, щоб дістати пляшку віскі з буфета. — Не чекав такої честі.
— Ну, як рука?
Мак-Мурдо скривився.
— Дається взнаки, але нічого: варто перетерпіти.
— Авжеж, — підтвердив Мак-Ґінті, — варто для людей, відданих ложі та готових працювати для неї. Про що ви балакали з братом Морісом на Млиновому пагорбі?
Запитання пролунало несподівано, але у Мак-Мурдо була напоготові відповідь.
— Морріс — хороший хлопець. Йому здалося, що я в скруті, і, бажаючи мені допомогти, він запропонував мені місце у своїй крамниці.
— І ви відмовилися?
— Ну, звісно. Я можу, не виходячи з кімнати, отримати за чотири години більше, ніж він дав би мені за місяць.
— Це правда. Але на вашому місці я не став би часто зустрічатися з Морісом.
— Чому?
— Бо я раджу це вам. Для всіх виявилося б цілком достатньо мого слова.
— Можливо, але не для мене, — сміливо заперечив Мак-Мурдо.
Очі смаглявого велетня гнівно спалахнули, проте наступної миті вираз його обличчя змінився, і він гомерично зареготав нещирим сміхом.
— Я завжди казав, що ви крапчаста карта в грі. Ну, якщо вам потрібні пояснення, будь ласка, я їх вам дам. Хіба Морріс не відгукувався погано про ложу?
— Ні.
— А про мене?
— Також ні.
— Отже, він вам просто не довіряє. У душі ж він невірний брат. Ми це знаємо й чекаємо тільки нагоди покарати його. У нашому загоні немає місця для паршивої вівці. А якщо будете обійматися з невірним чоловіком, підозра в невірності впаде й на вас. Зрозуміли?
— Я не можу заприязнитися з ним, бо цей чоловік мені не подобається, — відповів Мак-Мурдо. — Що ж до моєї невірності, то якби про неї згадали не ви, а хтось інший, йому б не довелося промовити наступну фразу.
— Гаразд, сказано досить, — зауважив Мак-Ґінті. — Я прийшов, аби вчасно попередити вас, що й зробив.
— Але як ви дізналися про моє побачення з Морісом?
Мак-Ґінті засміявся.
— Я вимушений знати все, що відбувається в місті, — сказав він, — і раджу пам’ятати, що я знаю все. Ну, мені час, лише додам, що...
Але він не встиг закінчити прощальну фразу, як відчинилися двері, й насторожені обличчя трьох полісменів зазирнули всередину. Мак-Мурдо схопився й дістав револьвер, проте відразу ж сховав його до кишені, побачивши спрямовані на себе стволи гвинтівок. Четвертий чоловік, також в однострої, увійшов до покою, і Мак-Мурдо впізнав у ньому капітана Мервіна з Чикаґо. Капітан підійшов ближче та похитав головою.
— Я так і думав, що нам іще доведеться зустрітися. Одягайтеся й ходімо.
— Вам доведеться за це відповісти! — прогримів Мак-Ґінті. — Як ви можете вдиратися в приватну оселю й ображати порядних людей?