— Це вас не стосується, раднику, — відповів Мервін. — Ми прийшли не за вами, а ось за цим юнаком, і ви зобов’язані допомагати поліції виконувати її обов’язок.
— Він мій приятель, і я відповідаю за нього.
— Дивіться, містере Мак-Ґінті, щоб вам не довелося відповідати за власні справи. Ну, а цей Мак-Мурдо був негідником ще до приїзду в Верміссу, негідником він залишився й досі... Ну ж бо, подайте сюди револьвер, чоловіче.
— Ось він, — із холодним серцем відрубав Мак-Мурдо. — Якби ми були з вами віч-на-віч, капітане Мервін, ви б розмовляли інакше.
— Де ордер про арешт? — поцікавився Мак-Ґінті. — Правду кажу, поки в поліції служать такі джентльмени, як ви, у Верміссі все буде зле. Ви нас образили та відповісте за це.
— Ви виконуйте ваш обов’язок, як ви його розумієте, раднику, — не злякався Мервін, — а ми виконуватимемо свій.
— У чому ж мене звинувачують? — спитав Мак-Мурдо.
— У тому, що ви брали участь у нападі на редактора Стейнджера в приміщенні «Вісника». Можете радіти, що вас не звинувачують у вбивстві.
Мак-Ґінті брутально зареготав.
— Якщо справа в цьому, то раджу вам облишити його: Мак-Мурдо був у Будинку спілки та до півночі грав у покер. Дванадцять свідків підтвердять мої слова.
— Усе з’ясується на суді. А наразі ходімо, Мак-Мурдо. Відійдіть, містере Мак-Ґінті, убік: під час виконання своїх службових обов’язків я опору не дозволю.
У голосі капітана прозвучала така рішучість, що Мак-Мурдо та Мак-Ґінті залишалося лише скоритися. На прощання магістр устиг шепнути кілька слів арештанту.
— А як же?.. — він указав великим пальцем через плече, і Мак-Мурдо збагнув, що він має на увазі фальшиві долари.
— Усе гаразд, — пошепки відповів Мак-Мурдо: у нього був сховок під підлогою в спальні.
— До побачення, — голосно сказав Мак-Ґінті, стискаючи йому руку. — Я переговорю з адвокатом Рейлі й усі витрати візьму на себе. Можете бути певними: вас скоро звільнять.
Капітан підозріло поглянув на них.
— Ви двоє, — звернувся він до полісменів, — вартуйте арештанта та стріляйте, якщо надумає втекти. А я обшукаю будинок.
Але обшук нічого не дав, і Мак-Мурдо відвели в поліцію. Стемніло, дув різкий вітер, тому людей на вулицях було мало. Але зустрічалися перехожі, підбадьорені темрявою та присутністю поліції, котрі обсипали заарештованого обрáзами.
— Судити клятого Прибирача! — крикнув хтось. — Лінчувати його!
Після короткого допиту Мак-Мурдо помістили в загальну камеру. Там він побачив Болдвіна й інших учасників нападу. Але довга рука ложі дотяглася й сюди.
Уночі якийсь полісмен увійшов у камеру з оберемком соломи та вийняв з неї дві пляшки віскі, харчі та колоду карт. Арештанти цієї ночі не нудьгували.
Уранці стало ясно, що їм справді немає чого боятися. З одного боку, свідки нападу, метранпаж й інші працівники, визнали, що освітлення було слабке, а вони хвилювалися й тому не можуть тепер переконливо засвідчити особи нападників. До того ж спритний адвокат, запрошений Мак-Ґінті, зовсім їх заплутав. Потерпілий, котрий дав свідчення в лікарні, пам’ятав лише, що першим його ударив чоловік із вусами. Стейнджер, правда, додав, що переконаний у причетності до нападу Прибирачів, бо з усіх навколишніх жителів лише вони його ненавидять і він неодноразово отримував від них листи з погрозами. Але з іншого боку, шестеро громадян, зокрема й муніципальний радник Мак-Ґінті, заявили, що всі обвинувачені в момент нападу грали в карти у Будинку спілки та розійшлися дуже пізно. У результаті звинувачених відпустили, сказавши їм кілька слів, схожих на вибачення, а капітану Мервіну й усій поліції зробили зауваження за недоречну старанність.
Коли оголосили рішення, у залі пролунали овації. Мак-Мурдо глянув і побачив багато знайомих облич. Брати ложі всміхалися та махали капелюхами. Інші сиділи, зціпивши зуби та насупивши брови, і мовчки дивилися на виправданих, коли ті виходили з суду. Тільки один робітник із чорною бородою гукнув їм услід:
— Кляті вбивці!.. Ми все ж запхаємо вас до каземату!
Розділ 5. Найтемніший час
Коли щось і могло збільшити популярність Мак-Мурдо серед Прибирачів, то лише цей арешт і подальше виправдання. Він уже заслужив репутацію веселого хлопця, гордого та запального, нездатного знести образу ні від кого, навіть від самого майстра ложі. Лише дехто зі старших братів, зокрема й Болдвін, явно дратувався такій блискавичній кар’єрі новачка. Але вони трималися обережно, бо Мак-Мурдо так само легко вступав у бійку, як сміявся й жартував.