Зате старий Шефтер тепер узагалі не бажав мати з ним нічого спільного й категорично заборонив з’являтися в нього вдома. Однак любляча Етті не могла відмовитися від Джека, хоча здоровий глузд і їй підказував, до чого призвело б заміжжя з таким чоловіком. Якось уранці, провівши безсонну ніч, дівчина вирішила побачитися з Джеком та вмовити його відмовитися від цих темних справ. Вона подалася до нього та непомітно прослизнула в кімнату, де, як вона знала, жив Мак-Мурдо. Той сидів за столом і щось писав. Кроків Етті він не почув. Раптом її охопив грайливий настрій. Дівчина навшпиньки підкралася до Джека та несподівано поклала руку йому на плече.
Намір Етті налякати його був більш ніж удалим. Джек миттю схопився, наче підкинутий пружиною, і різко обернувся. Ліва рука його одночасно зім’яла папір, що лежав на столі, а правою він ледь не схопив дівчину за горло. Секунду він витріщався на неї шаленим нерозуміючим поглядом, потім на обличчі зобразилося полегшення, здивування і, нарешті, радість.
— А, це ви, Етті, — сказав Джек, різко витираючи спітніле чоло. — Лиш подумайте: ви прийшли до мене, а я вас так зустрічаю! Ох, Етті, дозвольте мені заспокоїти вас!
І він простягнув до юнки руки. Але та ще перебувала під сильним враженням від побаченого виразу смертельного страху, який у першу мить з’явився на обличчі парубка.
— Чому ви так сильно злякалися мене? О, Джеку, якби ваша совість була чистою, ви не дивилися б на мене так!
— Я думав про інше, і коли ви безгучно підкралися...
— Ні, Джеку, — у дівчини раптом спалахнула підозра. — Дайте мені листа, який писали!
— Етті, я не можу виконати вашого прохання.
— Ви писали іншій жінці! Інакше не стали б ховати від мене листа. Можливо, ви писали своїй дружині? Я навіть не знаю достеменно, чи ви неодружені. Адже вас тут ніхто не знає!
— Я неодружений, Етті. Присягаюся, ви для мене єдина жінка на світі!
— Тоді чому не хочете показати мені листа?
Він поглянув на неї з ніжністю.
— Люба, я присягнув не показувати його, і як не порушив би слова, даного вам, дотримаю обіцянки й іншим. Справа стосується ложі, і це — таємниця навіть від вас. Якщо я злякався дотику вашої руки, невже ви не розумієте, чому? Адже це могла бути й рука ворога.
Парубок пригорнув дівчину до себе, і поцілунки остаточно розігнали її сумніви та страхи.
— Скажіть, а тепер ви знову спокійні? Авжеж?
— Про який спокій ви кажете, Джеку, коли я будь-якого дня можу почути, що вас судять за вбивство? Мак-Мурдо — Прибирач! Ці слова щоразу болем пронизують моє серце.
— Ми намагаємося своїми засобами відстояти належні нам права.
Етті притулилася до нього.
— Покиньте їх, Джеку! Заради мене! Я прийшла просити вас про це. О, Джеку, ви бачите, я благаю на колінах!
Він підняв дівчину, притиснув до грудей і спробував заспокоїти.
— Ну ж бо, Етті, ви й самі не знаєте, чого просите. Чи можу я покинути розпочату справу? Це було б ламанням присяги, зрадою! Якби ви знали обставини, в яких я опинився, то не просили б про це. А потім — хіба ложа так просто відпустить людину, посвячену в її таємниці?
— Я вже все обміркувала, Джеку. У батька є певні заощадження, і йому також набридло це кляте місто. Ми разом утечемо до Філадельфії або Нью-Йорка й сховаємося там.
Джек гірко всміхнувся:
— У ложі довгі руки! Вони легко сягнуть звідси і до Філадельфії, і до Нью-Йорка.
— Ну, тоді поїдемо в Англію або Німеччину, на батьківщину мого батечка. Поїдемо, куди хочете, тільки б опинитися подалі від цієї Долини страху!
Мак-Мурдо згадав про Морріса.
— Ось уже вдруге при мені її так називають. Справді багато хто з вас пригнічений страхом.
— О, Джеку, всі миті нашого життя затьмарені. Може, ви гадаєте, що Болдвін усе пробачив? Він тільки боїться вас, інакше... що було б уже з нами! Якби ви бачили, як він дивиться на мене...
— Зрозумійте, мила, я не можу зараз поїхати. Зате якщо ви мені довіритеся, я сам знайду хороший, чесний вихід із становища.
— З такого становища не може бути чесного виходу.
— З вашої точки зору — так. Але дайте мені шість місяців, і я, не соромлячись нічиїх поглядів, зможу вибратися з долини.
Юнка недовірливо поглянула на нього.
— Шість місяців? Обіцяєте?
— Ну, може, сім або вісім... У будь-якому разі раніше, ніж через рік, ми звідси виберемося.
Більше Етті нічого не досягла. Але й це було вже щось. Віддалений світ трохи розсіяв морок безнадійного майбутнього. Коли Етті повернулася додому, на душі їй було легше, ніж будь-коли за весь час, що вона знала Джека.