— Легко й просто.
— Атож, але наступний крок вимагає обачності. Бирді Едвардс не слабкодух і добре озброєний. Правда, я одурив його, але він буде, звісно, насторожі. Подумайте, я введу його в кімнату, яка має бути порожньою, а в ній — семеро людей! Стрілянини не уникнути.
— Певна річ.
— Боюся, щоб галас не привернув до нас всю округу.
— Маєте рацію, Мак-Мурдо. Що пропонуєте?
— А ось що. Ви всі зберетеся у великій кімнаті. Я відчиню йому двері, заведу в маленьку кімнату, а сам піду нібито за документами. Це дасть мені можливість вас попередити. Потім повернуся з якимись фальшивими папірцями, він візьме їх у руки, я наскочу на нього й відберу револьвер. Як тільки почуєте мій голос, накидайтеся щодуху. Чим швидше ви прибудете, тим краще. Він не слабший за мене, і, можливо, мені з ним не впоратися. Звісно, поки ви не наблизитеся, я його зі своїх рук не випущу.
— Гарний план. Ложа буде вам зобов’язана.
— Ну, раднику, я ще недалеко відійшов від новачка, — сказав Мак-Мурдо, але з його обличчя було видно, що комплімент йому сподобався.
Повернувшись додому, Мак-Мурдо вичистив, змастив і зарядив свій револьвер. Потім уважно оглянув кімнату, яка мала стати пасткою. Це було продовгувате приміщення з громіздкою грубкою в кутку. Посередині стояв невеликий стіл. Три стіни були з вікнами без віконниць. Мак-Мурдо уважно оглянув рами. Утім, будинок так далеко відстояв від дороги, що цілісність рам істотного значення не мала.
Коли прийшов Сканлен, Мак-Мурдо розповів йому про плани. Хоча Мік Сканлен уже давно був членом ложі, але боягузтво заважало йому брати діяльну участь у кривавих справах Прибирачів або повстати проти них.
— На вашому місці, Сканлене, — сказав Мак-Мурдо, — я б забрався звідси сьогодні ж увечері.
— Згода, — відповів Сканлен, — скористаюся вашою порадою. Сподіваюся, ложа не засудить мене за це.
Усі семеро членів комітету прийшли майже водночас. На перший погляд, вони мало відрізнялися від поважних, шанованих громадян, але серед них не було чоловіка, на совісті котрого налічувалося б менше дюжини вбивств.
Мак-Мурдо поставив на стіл пляшку дешевого віскі, й усі вони хильнули по чарці. Кармак торкнувся рукою печі — вона була розпечена, адже ночами ставало холодніше.
— Оце добре, — зауважив він, злісно всміхнувшись.
— Ще б пак, — погодився Болдвін. — Якщо притиснемо чоловіка до неї, буде неважко вивідати в нього все, що потрібно.
— Не сумнівайтеся, ми все дізнаємося, — заспокоїв їх Мак-Мурдо.
Він був спокійнішим за всіх, хоча й мав зіграти найважчу роль.
— Ви молодець, Мак-Мурдо, — похвалив Мак-Ґінті. — Ми всі вискочимо, як тільки ви гукнете. Шкода тільки, що вікна тут без віконниць.
Мак-Мурдо старанно засмикнув щільні фіранки.
— Нічого, нікому не спаде на гадку сюди зазирнути. Однак готуйтеся. Час наближається.
— А раптом він не прийде? Раптом відчув небезпеку? — метушився секретар.
— Не хвилюйтеся, прийде, — запевнив Мак-Мурдо. — Він так само жадає прийти, як ви — його побачити. Цить! Слухайте.
Усі застигли, як воскові фігури. У декого в руках залишилися підняті склянки. Почулися три гучних удари в двері.
— Мовчати! — шепнув Мак-Мурдо й вийшов із кімнати.
Убивці чекали, напружено дослухаючись і рахуючи кроки свого спільника. Ось він відімкнув зовнішні двері; пролунали кілька слів, імовірно, привітання. Почулися чужі кроки й невиразний звук незнайомого голосу. Потім грюкнули двері та ключ, брязнувши, обернувся в замку. Жертва потрапила в пастку. Тигр Кармак видав якийсь звук, схожий на вдоволений сміх, але Мак-Ґінті затиснув йому рота рукою. З сусідньої кімнати долинали звуки розмови. Нарешті двері відчинилися й з’явився Мак-Мурдо, притискаючи пальця до вуст.
Він підійшов до столу, зупинився і якимось дивним поглядом обвів усіх присутніх. У ньому відбулася помітна зміна. Очі за окулярами пашіли хвилюванням, обличчя було напружене й здавалося висіченим із граніту.
— Ну, — тихо спитав Мак-Ґінті, стримуючи терпець. — Він прийшов? Бирді Едвардс тут?
— Авжеж, — повільно вимовив Мак-Мурдо. — Бирді Едвардс тут. Бирді Едвардс — це я.
На мить запанувала мертва тиша. Семеро вбивць від несподіванки навіть не одразу усвідомили те, що сказав Мак-Мурдо. Раптом гучно задзвеніло розбите скло, й усі вікна разом наїжачилися рушничними стволами. Мак-Ґінті заревів, немов поранений ведмідь, і кинувся до напівпрочинених дверей. Але там його зустріло дуло револьвера. За дверима стояв капітан Мервін. Мак-Ґінті відступив.