— У кімнаті безпечніше, раднику, — сказав чоловік, котрого вони знали як Мак-Мурдо. — Якщо ви, Болдвіне, не кинете револьвер... Так, добре. Слухайте мене. Будинок оточений. Тут сорок солдатів. Судіть самі, чи є сенс опиратися. Чудово... Забирайте зброю, Мервіне.
Обеззброєні Прибирачі у похмурому заціпенінні стояли біля столу.
— Послухайте мене на прощання, — продовжував Едвардс. — Бо, ймовірно, ми не зустрінемося до суду. Я хочу дати вам поживу для роздумів — у вас буде час подумати. Я Бирді Едвардс із агенції Пінкертона. Мені доручили викрити вашу зграю. Це була небезпечна гра. Тепер усе скінчено: я виграв.
Прибирачі вийшли із заціпеніння, очі їхні були звернені до Едвардса, у них палала ненависть і загроза.
— Комусь здається, що гра ще не закінчена? Можливо. Та в будь-якому разі багатьом із вас брати участь у ній більше не доведеться. Крім вас, заарештували ще шістдесятьох. Зізнаюся: коли мені запропонували цю справу, я спершу не повірив у її реальність і думав, що це газетна вигадка. Дізнавшись, що Прибирачі пов’язані з масонами, я поїхав до Чикаґо й вступив у братство. Однак тільки прибувши до Вермісси, я збагнув, що правда страшніша за якісь там газетні публікації. Між іншим, я нікого не вбивав у Чикаґо, а долари, які ви від мене отримували, — справжні. Ви до цього не додумалися так само, як і не розгадали моїх вчинків, скоєних у вас на очах. Я почав із того, що врятував старого Стейнджера, якого ледь не вбив Болдвін; я попередив Честера Вілкокса, і коли підірвав його будинок, він і його родина вже були в безпеці. Багатьох злочинів мені не вдалося зупинити. Але згадайте, як часто ваші майбутні жертви поверталися додому не тою дорогою або не виявлялися на місці, коли ви вирушали до них додому, або сиділи під замком, коли ви чекали їх на вулиці! Зізнаюся, це справа моїх рук. А щодо злочинів, які я сам пропонував ложі, то це завжди були тільки такі, яким я сам міг вчасно запобігти.
— Клятий зраднику, — прошипів Мак-Ґінті.
— Називайте мене, як вам подобається, Джеку Мак-Ґінті. Ви б краще подумали, як люди називають вас. Подумайте, це корисно перед смертю... Ну, Мервіне, годі, не буду більше вас затримувати...
Того ж вечора Етті Шефтер отримала запечатану записку, а на світанку вона разом із своїм приятелем увійшла у вагон потяга. Етті та її наречений назавжди покинули Долину страху. Десять днів по тому вони одружилися в Чикаґо, і старий Джейкоб Шефтер був присутній на шлюбній церемонії.
Прибирачів судили в столиці штату. У них виявилося чимало покровителів, але їхні зусилля ні до чого не призвели. Не допомогли й гроші, вичавлені колись ложею з жителів Вермісси. Точним і повним свідченням чоловіка, який знав усі подробиці життя «братів», усі таємниці їхньої організації та їхніх злочинів, не могли протистояти жодні докази чи виверти захисників. Мак-Ґінті перед стратою рюмсав і просив про помилування. Вісьмох головних посіпак магістра стратили разом із ним, близько п’ятдесяти людей опинилися у в’язниці.
Однак гра ще не закінчилася, як і передбачав Едвардс. Тед Болдвін, брати Вілбі та ще кілька членів зграї уникли шибениці. На десять років вони потрапили за ґрати, а коли термін їхнього ув’язнення скінчився, настав край мирному життю Едвардса. Колишні Прибирачі присягнули помститися йому. Після двох невдалих замахів Едвардс був змушений покинути Чикаґо: важко було сумніватися в тому, що третій їм удасться. Змінивши прізвище, він перебрався до Каліфорнії. Тоді померла його дружина. Під ім’ям Дуґласа він працював у загубленому каньйоні й там разом зі своїм компаньйоном, англійцем Беркером, збагатів. Нарешті, дізнавшись, що вбивці знову натрапили на його слід, він утік до Англії...
Епілог
Поліція провела розслідування, й справу Джека Дуґласа передали до вищої інстанції. Його виправдали як людину, котра діяла з метою самозахисту. «У будь-якому разі вивезіть його з Англії, — написав Голмс дружині Дуґласа. — Тут задіяні сили небезпечніші, ніж ті, від яких він утік із Америки».
Минуло два місяці. Ми вже почали забувати про бірлстоунську історію, зайняті іншими справами, але одного ранку в нашій поштовій скриньці виявили загадкову записку. «Боже мій, містере Голмс! Боже мій!» — промовляло дивне послання. Ми не знайшли ні адреси, ні підпису. Дивний лист мене насмішив, але Голмс поставився до незрозумілого послання з надзвичайною серйозністю.