— Так перекажіть зараз, Санчо, а ми запишемо, — сказав цирульник.
Санчо почав чухати голову, дивлячись то в землю, то на небо, і, попомучивши своїх слухачів та обгризши собі півнігтя на одному пальці, сказав після довгої паузи:
— Свідчуся Богом, сеньйоре ліценціате, нехай візьмуть мене всі чорти, якщо я пам’ятаю що-небудь з того листа, хоч знаю, що спочатку говориться: «висока та маловладна сеньйоро».
— Не може бути — «маловладна», — сказав цирульник, — певне, там сказано: «всевладна» або «можновладна».
— Так воно і є, — казав Санчо, — потім, якщо я не забув, було «вражений, позбавлений сну і поранений цілує ручки вам, невдячна й цілком невідома вродо», а потім не пам’ятаю, що казав він про здоров’я і про хвороби, і забув усе, крім того, як закінчив він листа: «ваш до смерті Рицар Сумного Образу».
Обом дуже сподобалася добра пам’ять Санчо. Вони довго сміялися і попросили його повторити листа ще двічі, щоб і вони запам’ятали його й могли переписати при нагоді.
Санчо переказав листа тричі й казав три тисячі різних дурниць. Далі він розказав про всі пригоди свого пана, але не натякав і словом на нещасний випадок із ковдрою, що трапився з ним у корчмі, куди він так не хотів заїздити. Він розповів також, що його пан, якщо дістане сприятливу відповідь від Дульсінеї, подбає про те, щоб стати імператором, як вони погодилися між собою, і що панові це неважко буде зробити, бо він відважний і міцний у руках. Коли це станеться, Дон Кіхот одружить його (бо на той час він неодмінно вже буде вдівцем) з однією з панянок королеви, — спадкоємниці величезних та багатющих земель на твердому ґрунті без будь-яких островів чи острівців, яких він тепер уже не хоче мати.
Санчо казав це все так упевнено, втираючи раз у раз ніс, і так придуркувато, що священик і цирульник іще більше дивувалися з божевілля Дон Кіхота, яке було таке велике, що вплинуло й на мозок цього бідолахи. Вони не хотіли пояснювати йому його помилки, бо вона не шкодила його сумлінню, і вирішили лишити її при ньому, сподіваючись і далі розважатися його теревенями. Отже, вони порадили йому молитися за здоров’я свого пана, який, дуже ймовірно й можливо, не в довгім часі стане імператором, чи, щонайменше, архібіскупом або якоюсь іншою вельможною особою.
— Сеньйори, — сказав на це Санчо, — якщо доля поверне так, що моєму панові спаде на думку стати не імператором, а архібіскупом, хотів би я знати, чим у такому разі винагороджують мандрівні рицарі своїх зброєносців.
— Вони звичайно дають їм, — відповів священик, — або багату парафію, або дають керувати церквою з великими прибутками, не кажучи вже про пожертви, що дають зиску не менше.
— Але для цього треба, — відповів Санчо, — щоб зброєносець був неодружений або принаймні вмів прислужувати під час меси. А я ж, нещасний, і одружений, і не знаю навіть першої літери абетки. Що станеться зо мною, якщо моєму панові заманеться бути архібіскупом, а не імператором, як то водиться звичайно серед мандрівного рицарства?
— Не турбуйтеся, друже Санчо, — сказав цирульник. — Ми порадимо вашому панові, звернемося до його сумління й попросимо стати імператором, а не архібіскупом. І це буде куди легше йому, бо він більше вояк, ніж учений.
— Так воно й мені здається, — мовив Санчо, — хоч, мушу сказати, він має хист до всього. А я й собі благатиму Господа настановити його на таку путь, де він найбільше відзначиться й мені зробить найбільше милостей.
— Ви говорите, як розумна людина, — схвалив священик, — і дієте, як добрий християнин. А тепер нам слід подбати, щоб одвернути вашого пана від спокути, яку, ви кажете, він на себе наклав. І щоб добре обміркувати цю справу й попоїсти, треба ж увійти до корчми.
Санчо просив, щоб вони йшли самі, а він чекатиме їх надворі і згодом пояснить, чому він не заходить і з якої причини йому не личить заходити до корчми. Він попросив також, щоб вони принесли чого-небудь гарячого йому та ячменю Росінантові.
Ті залишили Санчо серед шляху, і цирульник невдовзі приніс йому попоїсти. Обговоривши спільно справу, як звільнити Дон Кіхота, вони спинилися на думці священика, що якраз пасувала до вдачі нашого рицаря та відповідала їхньому намірові й полягала ось у чому: священик передягнеться дівчиною, а цирульник візьме на себе роль зброєносця. Такими вони поїдуть туди, де перебував Дон Кіхот, удаючи ображену й пригноблену дівчину, що благатиме його про добродійство. Той, як відважний мандрівний рицар, не зможе відмовити. А вона проситиме, щоб Дон Кіхот поїхав за нею і виправив відразу те, що їй учинив один лихий рицар. Крім того, Дон Кіхот не вимагатиме від неї зняти маску, яка буде на ній, аж поки не покарає її кривдника. Священик був певен, що на цих умовах Дон Кіхот поїде куди завгодно, і вони таким чином привезуть його додому і там спробують, чи немає яких ліків проти його незвичайного божевілля.