Дон Фернандо взяв ікону, що була в моїй кімнаті, і поставив її, як свідка наших заручин. Надзвичайно переконливими словами, супроводячи їх незвичайними присягами, він дає мені слово честі одружитись зо мною. Він кілька разів повторював свою присягу й кликав на себе тисячі прокльонів, якщо не додержить слова.
Перед відходом дона Фернандо я сказала йому, що тепер я його і таким самим способом він може бачитись зо мною щоночі, доки захоче з’ясувати всім свій намір. Але він прийшов лише наступної ночі й більше не з’являвся. Я не бачила його ні на вулиці, ні в церкві більше як місяць і марно кликала його до себе.
Ці дні й ці години, пригадую, були надзвичайно важкі й сумні для мене. Пригадую, що тоді ж мене почав брати сумнів щодо правдивості присяги дона Фернандо. Пригадую також, я була змушена стримувати сльози й стежити за виразом свого обличчя, щоб батьки не спитали пре причину мого сумного настрою, а я не почала брехати. Але все це разом скінчилося — я втратила свою стриманість, забула про честь та обачність і виявила всі свої таємні думки. Трапилося це тому, що невдовзі між людьми у нас почали ширитись чутки, ніби дон Фернандо в сусіднім місті взяв за себе дівчину надзвичайно вродливу й дуже доброго роду, хоч і не таку заможну, щоб придане дозволяло їй мріяти про такого вельможного чоловіка. Казали, що звуть її Люсінда, і переказували навіть про дивні події під час її одруження.
Почувши ім’я Люсінди, Карденіо зіщулився закусив губу, насупив брови, і незабаром з очей у нього ринули потоки сліз, але це не спинило Доротеї (так звали дівчину), яка вела своє оповідання далі.
— Ця сумна новина дійшла й до мене, але, замість того, щоб охолодити моє серце, запалила його таким гнівом і шаленством, що я мало не вибігла на вулицю кричати про зрадництво та підступництво, з якими повелись зо мною. Та я стримала свій гнів і надумала тієї ж ночі зробити те, що й зробила — вбралася в цю одежу й пішки подалась до міста. Мене несло туди бажання якщо не перешкодити тому, що я вважала за зроблене, то принаймні спитати в дона Фернандо, як насмілився він поводитися так зо мною. За два з половиною дні я була вже там, де хотіла, і, входячи до міста, спитала, де будинок батьків Люсінди. Перший, до кого я звернулася, відповів мені більше, ніж я бажала б почути.
Він розказав мені, де той будинок і про все, що сталося під час заручин Люсінди, — а чутки про це набули вже розголосу на ціле місто. Він розповів мені, що тієї ночі, як дон Фернандо заручився з Люсіндою, молода, давши згоду бути йому дружиною, раптом зомліла. Дон Фернандо, розстібнувши їй убрання, знайшов у неї на грудях листа, де вона писала, що не може бути дружиною Фернандо, бо заручена з якимось Карденіо. Цей Карденіо, казав він, був значний пан із того самого міста, здавна її кохав, і Люсінда дала згоду Фернандові тільки з покори своїм батькам. У листі було написано також, що Люсінда має вкоротити собі віку зараз же після шлюбу, і доказом цього був кинджал, що його знайшли в неї під одежею.
Дон Фернандо, дізнавшись про це і вважаючи, що Люсінда обдурила й поглузувала з нього, кинувся до неї і хотів убити тим самим кинжалом, і неодмінно зробив би це, якби його не стримали присутні. Фернандо після цього зник, а Люсінда, отямившись другого дня, сказала батькам, що справді була заручена з Карденіо. Довідалась я також, що Карденіо був при цім і, побачивши її зарученою, — чого він ніколи не сподівався, — в розпачі покинув місто й залишив їй листа, де гірко дорікав їй за вчинену йому кривду й писав, що їде туди, де люди не бачитимуть його. Про все це хутко дізналось усе місто, а згодом за кілька днів усі довідалися, що Люсінда зникла з дому і що одурілі батьки не можуть знайти її.
Живучи в місті й не знаючи, що робити далі, бо дон Фернандо не знаходився, я одного разу почула привселюдне оголошення, де обіцяно велику нагороду тому, хто розшукає мене, вказано мій вік і подано опис мого вбрання. Переказували, я чула, ніби мене викрав із дому слуга, що зник разом зо мною, і це найбільше вразило мене, бо я бачила, як знеславлено моє ім’я, і розуміла, що до ганьби, викликаної моєю втечею, додається нова. Почувши це оголошення, я зразу пішла в ці гори, прагнучи лише одного — втекти від батька й од тих, хто з його доручення шукатиме мене.