Є доказ, доступний для всіх, — як освічених, так і неосвічених людей, — це свідоцтво особистого досвіду. Бог запрошує вас переконатися у правдивості Його Слова і обітниць: “Скуштуйте і побачите, який добрий Господь” (Псалми 33:9). Замість того, щоб покладатися на чужі слова, переконайтеся самі. Господь сказав: “Просіть і одержите” (Івана 16:24). Його обітниці виконаються, бо вони завжди збуваються. Коли ми прийдемо до Христа і будемо насолоджуватися повнотою Його любові, тоді наші сумніви і духовна темрява зникнуть у світлі Божої присутності. Апостол Павло писав про Бога, “Який визволив нас від влади темряви і перевів у царство улюбленого Свого Сина” (Колосянам 1:13). І кожен, хто перейшов від смерті в життя, “цим ствердив, що Бог є істинний” (Івана 3:33), і може засвідчити: я потребував допомоги і знайшов її в Ісусі. Бог задовольнив усі мої потреби і вгамував спрагу душі. Тепер Біблія для мене — відкриття Ісуса Христа. Ви запитуєте мене, чому я вірю в Ісуса? Тому що Він — мій Божественний Спаситель. Якщо запитаєте мене, чому я вірю в Слово Боже, відповім: “Я зрозумів, що Біблія — це голос Бога, Який промовляє до моєї душі”. У собі знаходьте підтвердження того свідоцтва, що Біблія — правдива, а Христос — Син Божий. Ми твердо переконані, що віримо не в хитровидуману байку.
Апостол Петро закликав своїх братів “зростати в благодаті та пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа” (2 Петра 3:18). Зростаючи в благодаті, діти Божі дедалі більше розумітимуть Слово Правди; вони побачать нове світло і красу в Його святих істинах. Про це свідчить історія Церкви всіх століть і буде свідчити до кінця… “Стежка праведного, як ясне світло, яке все більше і більше ясніє, аж до повного дня” (Приповісті 4:18). Вірою ми можемо побачити майбутню перспективу. Згідно з Божою обітницею наші розумові можливості постійно зростатимуть; Його божественні властивості з'єднаються з людськими, а всі спонукання душі будуть знаходитися під безпосереднім впливом Джерела світла. І тоді ми зможемо радіти з того, що Бог пояснив нам усе, що нас бентежило; тоді стане зрозумілим усе, що ми не розуміли. І там, де обмежений людський розум бачив непорозуміння та плутанину, ми побачимо найдосконалішу, прекрасну гармонію. “Тепер ми бачимо наче через затемнене скло, тоді ж лицем до лиця; тепер я розумію частково, а тоді пізнаю, як і я пізнаний” (1 Коринтянам 13:12).
Розділ 13. Радість у Господі
Діти Божі покликані бути представниками Христа, щоб сповіщати людям доброту та милість Бога. Як Христос відкрив нам справжній характер Бога, так і ми повинні показати Христа світові, який так мало знає про Його щиру, милосердну любов. “Як Ти послав Мене в світ, — сказав Ісус, — так і Я послав їх. Я в них і Ти в Мені… щоб пізнав світ, що Ти послав Мене” (Івана 17:18, 23). Апостол Павло сказав учням Ісуса: “Ви є лист Христів… якого пізнають і читають усі люди” (2 Коринтянам 3:3, 2). В особі кожного зі Своїх дітей Ісус посилає “лист” світові. Якщо ви — послідовники Христа, то Він посилає через вас “лист” у місто, сім'ю, на вулицю, де ви живете. Поселившись у наших серцях, Ісус палко бажає відкритись через нас тим, котрі ще не знають Його, не читали Його Слова, не чули Його голосу, яким Він звертається до них з кожної сторінки Біблії; котрі ще не пізнали Його любові, яка виявляється у Його діях. Якщо ви — справжні учні Ісуса, то, можливо, ті, котрі ще не розуміють Слова Божого, прийдуть через вас до пізнання Його доброти та любові і присвятять себе на служіння Йому. Призначення християн — бути носіями світла на шляху до Небес. Вони повинні освітлювати землю тим світлом, яке отримали від Христа. Їхнє життя та характер повинні давати людям правильне уявлення про Христа і Його служіння. Якщо ми є Його послідовниками, то повинні своїм життям свідчити, наскільки це служіння нам приємне. Християни, котрі виношують у своєму серці смуток і гіркоту, нарікають та скаржаться, дають іншим неправильне уявлення про Бога і християнське життя. Вони справляють таке враження, нібито Бог не хоче зробити Своїх дітей щасливими і таким чином свідчать проти Небесного Отця.
Сатана торжествує, коли Йому вдається схилити Божих дітей до невір'я та сумніву. Він радіє, коли ми не довіряємо Богові або сумніваємось у Його бажанні й силі спасти нас. Він тішиться, коли ми думаємо, що Бог хоче заподіяти нам шкоду. Сатана робить все, аби представити Бога немилосердним і безжалісним: правду обертає в обман і сповнює серця спотвореними поняттями про Бога. А ми, замість того щоб роздумувати над божественною правдою про Небесного Отця, надто часто подумки зупиняємося на нашіптуваннях сатани і безчестимо Бога тим, що недовіряємо Йому, нарікаємо на Нього. Сатана намагається затьмарити релігійне життя людей. Він хоче, щоб воно видавалося виснажливим і тяжким. І якщо християнин своїм життям підтверджує таке уявлення про релігію, то своїм невір'ям він підтверджує обман сатани.
Багато людей занепокоєні своїми помилками, нестатками, вадами, розчаруваннями; їхні серця сповнюються смутком і зневірою. Коли я була у Європі, одна сестра, якій докучали відчай і сумнів, попросила написати їй кілька слів підбадьорення. Наступної ночі, після отримання її листа, я побачила сон: нібито я була в саду, а чоловік, який, здавалось мені, був його господарем, супроводжував мене по саду. Я зривала квіти і насолоджувалась їхніми пахощами. Але раптом сестра, яка написала той лист і йшла тепер поруч зі мною, звернула мою увагу на колючки, що росли на її дорозі. Сестра зупинилася, засмучена, і почала нарікати: “Шкода, що цей прекрасний сад такий спотворений тернинням”… Вона не йшла стежкою саду за провідником, а блукала між тернами й колючками. Тоді провідник сказав їй: “Не турбуйся про терня, воно може лише поранити тебе. Збирай троянди, лілеї та гвоздики”.
Хіба у вашому житті не було світлих і радісних хвилин, коли ваше серце схвильовано билося під впливом Божого Духа? Оглядаючись назад і згадуючи пережите, хіба ви не знаходите чогось приємного? Хіба обітниці Божі, подібні до духмяних квітів, не ростуть уздовж вашої дороги? Невже ви не хочете, щоб їхня краса та пахощі сповнили ваше серце радістю?
Терня й колючки завдаватимуть вам болю. І якщо ви зриваєте їх і пропонуєте іншим, то не тільки самі нехтуєте милістю Божою, а й заважаєте іншим йти стежкою життя.
Нерозумно зберігати в пам'яті тяжкі спогади минулого, гріхи, розчарування; постійно говорити про них, оплакувати їх, поки зневіра повністю вас не здолає. Зневірена людина оповита темрявою; вона перешкоджає Божому світлу проникати в її душу і кидає тінь на життєву дорогу інших людей. Нехай буде хвала, честь і подяка Господеві за те, що Він подарував нам світлі образи. Будемо ж у своїй пам'яті пов'язувати воєдино всі докази Його любові, щоб завжди мати їх перед очима. Син Божий, Який залишив трон Свого Отця і прийняв людську подобу, щоб визволити нас з-під влади сатани; Його перемога, отримана для нас, відкрила нам Небо і дала змогу побачити Царство Божої слави; грішний людський рід, спасенний від загибелі, до якої призвів гріх, і знову відновлений у спілкуванні з Богом; всі ті, котрі витримали Боже випробування через віру в Христа, зодягаються у Його праведність і підіймаються до Його престолу — ось ті істини, над якими Бог запрошує нас розмірковувати.
Сумніваючись у любові Бога і недовіряючи Його обітницям, ми безчестимо Його і зневажаємо Духа Святого. Як почувала б себе мати, якби її діти постійно скаржились на те, що вона не бажає їм добра, тоді як вона всіма силами піклується про їх інтереси і живе задля їхнього щастя? Якби вони засумнівались у її любові, це поранило б її серце. Що відчував би батько, коли б до нього так поставилися діти? Що може думати про нас Небесний Отець, якщо ми не довіряємо Його любові, яка спонукала Його віддати на смерть заради нас Свого Єдинородного Сина, аби ми могли осягнути спасіння. Апостол Павло писав: “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за всіх нас, — як же не дав би із Ним нам і всього?” (Римлянам 8:32). І все-таки дуже багато людей якщо не словами, то вчинками своїми говорять: “Господь усе це призначив не для мене. Можливо, Він любить інших, але не мене”.