Саме для того, щоб викупити нас, жив, страждав і помер Ісус. Він став “Людиною скорбот”, щоб ми могли стати учасниками вічної радості. Бог дозволив, щоб Його Улюблений Син, сповнений благодаті та правди, залишив оселі невимовної слави і прийшов у світ, заражений і знівечений гріхом, затьмарений тінню смерті та прокляття. Він дозволив Йому залишити лоно Отчої любові і поклоніння ангелів, щоб зазнати зневаги, приниження, ненависті і… смерті. “Кара за весь світ упала на Нього, і ми Його ранами вздоровлені” (Ісаї 53:5).
Подивіться на страждання Ісуса в пустелі, у Гефсиманії, на хресті! Непорочний Син Божий узяв на Себе тягар гріхів. Він — єдиний з Богом — відчув у Своїй душі весь жах викликаного гріхом розділення між Богом і людиною. Ось чому з Його уст зірвався болісний крик: “Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене залишив?” (Матвія 27:46). Саме тягар гріха, усвідомлення його жахливої суті і того, що він розділяє людину з Богом, — ось що скрушило серце Сина Божого.
Однак ця велика жертва була принесена не для того, щоб пробудити в серці Отця любов до людей, викликати в Нього бажання спасти їх. Ні, ні! “Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного…” (Івана 3:16). Бог Отець любить нас не тому, що була принесена велика Жертва примирення; Він приніс цю велику Жертву через те, що любить нас. Христос став Посередником, через якого Він міг вилити Свою безмежну любов на грішний світ. Бог у Христі примирив із Собою світ (2 Коринтянам 5:19). Бог страждав разом зі Своїм Сином. Муки Гефсиманії, смерть на Голгофі — ось та ціна, яку безмежна любов заплатила за наше відкуплення.
Ісус сказав: “Тому любить Мене Отець, що Я віддаю життя Своє, щоб знову прийняти його” (Івана 19:17). Це означає: Мій Отець настільки вас любить, що Його любов до вас стала міцніщою від того, що Я віддав Своє життя за ваше відкуплення. Віддаючи Своє життя, беручи на Себе ваші борги та переступи, Я — ваш Заступник — стаю ще дорожчим для Мого Отця, бо завдяки Моїй Жертві Бог може бути справедливим і водночас виправдати всіх, хто вірить в Ісуса.
Ніхто інший, крім Сина Божого, не міг здійснити нашого відкуплення, бо тільки Той, Хто перебував у лоні Отця, міг відкрити Його людям. Лише Той, Хто знав висоту і глибину Божої любові, міг показати її світові. І ніщо інше, крім безцінної жертви Христа, що була принесена Ним за грішника, не могло повніше виявити любов Небесного Отця до гинучого людства.
“Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного…” Бог віддав Сина не тільки для того, щоб Він жив серед людей, взяв на Себе їхні гріхи і помер як жертва за них. Бог віддав Його грішному людству. Христос повинен був жити їхніми турботами і потребами. Він, Котрий був Одне з Богом, поєднав Себе із синами людськими нерозривними зв'язками. Ісус “не соромився називати їх братами” (Євреям 2:11). Христос — наша Жертва, Заступник і Старший Брат — знаходиться перед престолом Отця у людській подобі, навіки з'єднавшись з відкупленим людством. Він — Син Людський. І все це для того, щоб підняти людину з прірви виродження і гріха, аби вона могла відображати Божу любов і насолоджуватися святістю.
Ціна нашого відкуплення — незмірно велика Жертва Небесного Отця, Який віддав Свого Сина на смерть заради людей, — покликана показати нам, якого високого становища ми можемо досягнути завдяки Христові. Натхнений апостол Йоан, збагнувши висоту, глибину, ширину любові Отця до гинучого людства, сповнився подивом та благоговінням і, не знайшовши слів, щоб висловити велич і ніжність цієї любові, звернувся до світу з таким закликом: “Дивіться, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатись і бути дітьми Божими!” (1 Івана 3:1). Як високо оцінена людина! Згрішивши, людські сини стали невільниками сатани. Через віру в примиряючу жертву Христа сини Адама можуть знову стати синами Божими. Прийнявши людську природу, Христос звеличив людство. Тепер грішні люди через зв'язок із Христом справді можуть відповідати імені “сини Божі”. Така любов не має собі рівної. Діти Небесного Царя — яка дорогоцінна обітниця! Незрівнянна любов Божа до світу, що не прийняв Його! Чи ж це не тема для серйозних роздумів? Ця думка полонить душу і підкоряє розум волі Божій. Чим глибше ми вивчаємо Божественний характер у світлі хреста, тим краще розуміємо, як милість, любов і прощення поєднуються зі справедливістю та правосуддям; тим виразнішими стають незліченні свідоцтва Божої любові і Його ніжного співчуття, що є більшим, ніж жалість матері до своєї неслухняної, примхливої дитини.
Розділ 2. Грішник потребує Спасителя
При створенні людина була наділена благородними прагненнями та врівноваженим розумом. Вона була досконалою істотою і жила у згоді з Богом. Думки її були чистими, а наміри — святими. Але непослух спотворив прагнення людини, і самолюбство витіснило любов із людського серця. Внаслідок гріхопадіння людина настільки ослабла, що їй було не під силу самостійно чинити опір силам зла. Вона стала в'язнем сатани і залишилась би ним назавжди, якби не втрутився Бог. Намір спокусника полягав у тому, щоб зруйнувати План, який Бог мав при створенні людини, а також спустошити світ і наповнити його горем. Більше того: диявол замислив звинуватити в усьому цьому злі Бога, Котрий створив людину.
Коли людина була ще безгрішною, вона з радістю спілкувалася з Тим, “у Кому сховані всі скарби премудрості і пізнання” (Колосянам 2:3). Але після гріхопадіння людина вже не знаходила радості у святому житті, намагалася сховатися від Бога. У такому стані і сьогодні перебувають люди, серця яких не зазнали відродження та оновлення. Таке серце не живе у згоді з Господом і не знаходить радості у спільності з Ним. Грішник не був би щасливим у присутності Бога; він уникав би спілкування зі святими істотами. Якби навіть він опинився у Царстві Небесному, то це не принесло б йому радості. Дух безкорисливої любові, що панує там, де кожне серце відповідає на безмежну любов Творця, не знайшов би відгуку в його душі. Думки, смаки, побудження грішника були б незрозумілими і чужими для безгрішних небожителів. Він вніс би дисонанс у мелодії Небес. Небо перетворилось би для нього на місце мук. Йому б хотілося лише одного: сховатися від Того, Хто є Світлом і найбільшою Радістю небожителів. Але не свавільне рішення Бога закриває грішникам дорогу до Неба; вони самі закривають її для себе власною непридатністю для небесного оточення. Слава Божа була б для них “вогнем пожираючим”. Вони б воліли загинути, аби тільки сховатися від обличчя Того, Хто помер заради їхнього викуплення.
Ми не можемо власними силами вирватися з безодні гріха, до якої потрапили. Помисли нашого серця злі, і ми не можемо змінити їх. “Хто народжується чистим від нечистого? Ні один” (Йова 14:4). “Тому що помисли плотські — ворожнеча проти Бога, бо Законові Божому не підкоряються, та й не можуть” (Римлянам 8:7). Культура, освіта, виховання волі, людські зусилля мають певний сенс, однак у даному випадку вони безсилі. З їхньою допомогою можна досягти бездоганної зовнішньої поведінки, але вони не спроможні змінити серце або очистити джерело життя; щоб грішник міг стати святим, необхідна внутрішня сила, нове життя, отримане згори. Ця сила — Христос. Лише Його благодать спроможна оживити змертвілу душу і привернути її до Бога, до святості.
Спаситель сказав: “Якщо хто не народиться згори”, тобто, якщо людина не отримає нового серця і побуджень, котрі ведуть до нового життя, вона “не може побачити Царства Божого” (Івана 3:3). Вчення про те, що необхідно лише розвивати добрі начала, закладені в людині від природи, є фатальною помилкою. “А людина тілесна не сприйме того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не зможе зрозуміти, тому що про це треба судити духовно” (1 Коринтянам 2:14). “Не дивуйся з того, що Я сказав тобі: потрібно вам народитись згори” (Івана 3:7). Про Христа написано: “І життя було в Ньому, а життя було світлом людям” (Івана 1:4). “Бо нема іншого імені під небом, даного людям, котрим могли б ми спастись” (Дії 4:12).