Такого покаяння неможливо досягнути власними зусиллями; його можна отримати тільки у Христа, Який вознісся на небеса, а людей наділив Своїми дарами.
Саме в цьому питанні багато людей допускаються помилки і тому не можуть отримати тієї допомоги, яку Христос хоче їм надати. Вони вважають, що не можуть прийти до Христа, якщо спочатку не покаються, і це покаяння готує грунт для прощення їхніх гріхів. Але чи варто грішникові чекати покаяння, щоб прийти до Ісуса? Чи повинно покаяння перетворюватись у перешкоду між грішником і Спасителем?
Біблія не вчить, що грішник повинен покаятись перш, ніж зможе прийняти запрошення Христа: “Прийдіть до Мене всі знеможені та обтяжені, і Я заспокою вас” (Матвія 11:28). Адже до справжнього покаяння приводить та сила, котра виходить від Христа. Апостол Петро пояснив це ізраїльтянам такими словами: “Бог Своєю правицею возніс Ного як Начальника і Спасителя, щоб дати покаяння Ізраїлеві і прощення гріхів” (Дії 5:31). Ми так само не можемо покаятися без Духа Христового, Який пробуджує нашу совість, як не можемо отримати прощення без Христа.
Христос є Джерелом кожного доброго прагнення. Лише Він викликає у серці огиду до гріха. Будь-яке прагнення до правди та чистоти, так само як і усвідомлення власної гріховності, свідчить про те, що Його Дух впливає на наші серця.
Ісус сказав: “І коли Я буду піднесений від землі, приверну всіх до Себе” (Івана 12:32). Христос повинен бути відкритий грішникові як Спаситель, Котрий помер за гріхи світу. Коли ми бачимо Агнця Божого на Голгофському хресті, тоді починаємо розуміти таємницю відкуплення, і доброта Божа веде нас до покаяння. Своєю смертю заради спасіння грішників Христос явив незбагненну любов. Коли грішник відчуває цю любов, вона пом'ягшує його серце, опановує розумом і веде душу до покаяння. Щоправда, людям деколи стає соромно за своє гріховне життя і вони залишають деякі погані звички ще до того, як починають розуміти, що Христос привертає їх до Себе. Але будь-яка спроба виправитись, щире бажання поводитись краще є не що інше, як вияв сили Христової, якою Він притягає їх до Себе. Божий вплив, котрого вони ще не усвідомлюють, діє на душу таким чином, що совість прокидається і в житті відбуваються зовнішні зміни. Христос привертає увагу грішників до Свого хреста, щоб вони могли бачити Того, Хто був розп'ятий за їхні гріхи. Тоді їм відкривається Його заповідь, стає очевидною зіпсованість власного життя: вони бачать, яке глибоке коріння пустив у їхньому серці гріх. Зрештою, приходить деяке розуміння праведності Христа, і вони вигукують: “Що ж таке гріх, що потребує такої великої жертви за викуплення тих, хто опинився у його полоні? Скільки любові, страждання, приниження потрібно було, аби ми не загинули і мали життя вічне?”
Грішник може чинити опір цій любові, незбагненній силі, котра привертає його до Христа, але якщо він не буде опиратись, то Ісус неодмінно притягне його до Себе. Пізнання Плану спасіння приведе його до підніжжя хреста, він розкається у своїх гріхах, що завдали стільки страждань улюбленому Синові Божому.
Та сама божественна мудрість, яка діє у природі, впливає і на серця людей, викликаючи в них невимовну жадобу того, чим вони ще не володіють. Ніщо в цьому світі не може вгамувати їхнього прагнення. Дух Божий закликає їх шукати те єдине, що може дати мир, спокій і святу радість, — благодать Христову. Через видимий і невидимий вплив наш Спаситель постійно намагається відвернути людей від гріховних насолод, котрі не можуть наситити душу, і привернути їхню увагу до незліченних переваг, які вони можуть знайти в Ньому. До всіх тих, хто даремно намагається напитись із розбитих водоймищ світу цього, звернена Божа вістка: “Хто спраглий, хай прийде, і хто хоче, нехай бере воду життя даром” (Об'явлення 22:17).
Якщо ви всім серцем прагнете чогось кращого, чого не може дати вам цей світ, визнайте це прагнення за голос Божий, що звертається до вас. Просіть Його дати вам покаяння, відкрити Христа у Його безмежній любові, досконалості й чистоті. Принципи Закону Божого — любов до Бога та людини — знайшли втілення у житті Спасителя. Безкорислива любов і милосердя — ось чим було сповнене Його життя. Коли ми вдивляємося у Нього, коли світло, що виходить від нашого Спасителя, освітлює нас, тільки тоді бачимо гріховність власних сердець.
Можливо, ми, подібно до Никодима, тішимося тим, що нібито живемо праведно, не робимо аморальних вчинків і вважаємо, що нам не потрібно каятися перед Богом як запеклому грішникові. Але коли в наших душах засяє світло, що виходить від Христа, тоді ми пізнаємо, наскільки ми нечисті, і зрозуміємо корисливість власних намірів, ворожнечу проти Бога, якою позначені всі наші життєві вчинки. Тоді ми починаємо усвідомлювати, що наша праведність є насправді заплямованим одягом і тільки кров Христа може очистити нас від бруду гріха й оновити серце за Його подобою. Достатньо лише одному променю слави Божої, одному проблиску чистоти Христа проникнути в душу, аби зробити кожну пляму в характері до болю помітною, викрити потворність і пороки людського характеру. Стають очевидними неосвяченість бажань, зрадливість серця, нечистота уст. Грішник бачить, що його недобрі вчинки зневажали Закон Божий; його серце стискається від болю, відчуваючи на собі вплив всепроникаючого Святого Духа. Дивлячись на чистий, святий характер Христа, він відчуває огиду до самого себе.
Коли пророк Даниїл побачив славу, котра оточувала небесного вісника, посланого до нього, його приголомшило почуття власної безпорадності та недосконалості. Змальовуючи почуття, які виникли в нього під час цієї чудової сцени, він сказав: “…І не зосталося в мені сили, а краса обличчя мого змінилась, і я не задержав у собі сили” (Даниїла 10:8). Душа, зазнаючи такого впливу, зненавидить самолюбство та егоїзм, прийнявши вірою праведність Христа; буде прагнути до такої чистоти серця, яка відповідала б вимогам Закону Божого і характеру Христа. Апостол Павло писав: “Щодо праведності, яка від Закону, — тобто, якщо говорити про вчинки, зовнішні дії, — то я безвинний” (Филип'янам 3:6). Але коли він почав розуміти духовну суть Закону, то побачив себе грішником. За буквою Закону, якщо застосувати її до зовнішньої поведінки, як це зазвичай роблять люди, він утримувався від гріха; але коли він спрямував свій погляд у глибину святих настанов Закону і побачив себе таким, яким його бачив Бог, він у смиренні схилився перед Господом і визнав власну вину. Апостол сказав: “А я колись жив без Закону, але коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер” (Римлянам 7:9). Коли він збагнув духовну природу Закону, гріх постав перед ним у всій своїй огидності, а від його самовпевненості не залишилося й сліду.
Бог не до всіх гріхів ставиться однаково: в Його очах, так само як і в розумінні людей, існує більша і менша провина. Але яким би дріб'язковим не здавався той чи інший вчинок людини в очах Божих, жоден гріх не буває малим. Людська оцінка є недосконалою та упередженою; Бог же судить про все так, як воно є насправді. Пияка зневажають, йому говорять, що його гріх закриє йому дорогу до Неба, в той час, як гордість, самолюбство і жадібність часто залишаються без осуду… А саме ці гріхи особливо образливі для Бога, оскільки вони є прямою протилежністю добрим якостям Його характеру, жертвенній любові і суті всіх взаємовідносин у безгрішному Всесвіті. Людина, яка тяжко згрішила, може відчувати сором, усвідомлювати власну нікчемність і потребу в благодаті Христовій, але гордість не відчуває жодних потреб і тому закриває двері серця для Христа і Його безмежних благословень.
Бідний митар молився: “Боже, будь милостивий до мене, грішного” (Луки 18:13), і вважав себе надзвичайно великим грішником; так само оцінювали його й інші люди. Але він розумів своє становище. Із тягарем вини та сорому він прийшов до Бога, прохаючи в Нього милості. Серце митаря відкрилося для благодатної дії Духа Божого, Який міг звільнити його від влади гріха. Хвалькувата, сповнена власної праведності, молитва фарисея свідчила про те, що його серце зачинене для впливу Святого Духа. Він був далекий від Бога і тому не усвідомлював власної нечистоти, котра не мала нічого спільного з Божественною святістю. Не розуміючи своєї потреби, він нічого й не отримав.