Скупе світло мало означати, що настав день. Він поклав хлопця на листя й сів поруч, уважно спостерігаючи за лісом. Коли трохи розвиднілося, підвівся і обійшов їхній дикунський табір по периметру, шукаючи в попелі чужі сліди, але помітив лише власні слабкі відбитки. Повернувся і збудив хлопця. Треба йти, сказав він. Хлопець сидів, похилившись, змарнілий, з відсутнім виразом обличчя. У волоссі засох бруд, на лиці — чорні сліди. Поговори зі мною, попросив чоловік, але той мовчав.
Вони рухалися на схід повз сухостій. Проминули старий каркас будинку, перетнули ґрунтову дорогу. І розчищену ділянку землі, яка, певно, колись була городом, де вирощували овочі на продаж. Час від часу зупинялися й напружували слух. Невидиме сонце не відкидало тіні. Несподівано вийшли до дороги, він однією рукою перепинив хлопця, і вони, припавши до землі в придорожньому рівчаку, ніби якісь прокажені, слухали. Жодного повіву. Мертва тиша. Невдовзі він підвівся і вийшов на дорогу. Озирнувся на хлопця. Виходь, сказав. Коли той підійшов, чоловік вказав на сліди, залишені у попелі вантажівкою. Хлопчик, загорнувшись у ковдру, вивчав дорогу.
Хтозна, чи завели вони знову ту свою вантажівку. Хтозна, як довго вони захочуть сидіти в засідці. Він скинув наплічник, сів і розстібнув його. Треба поїсти, сказав він. Ти голодний?
Хлопець похитав головою.
Ні. Звісно, ні. Він дістав пластикову пляшку з водою, відкрутив кришку і передав воду синові. Той пив стоячи. Опустив пляшку, відсапався, потім сів на дорогу, схрестив ноги та знову припав до води. Тоді віддав пляшку чоловікові, той випив, закрутив кришку й порився в наплічнику. Вони їли консервовані білі боби, передаючи бляшанку один одному, а потім він викинув порожню тару в ліс. Вони знову вирушили в дорогу.
До цього люди з вантажівки таборилися просто на дорозі. Розклали вогнище. Обвуглені оцупки, перемішані з попелом і кістками, пристали до розтопленого бітуму. Він присів і витягнув руку над асфальтом. Від нього здіймалося слабке тепло. Далі відвів хлопця в ліс. Почекай мене тут, сказав. Я недалеко. Якщо покличеш, я тебе почую.
Можна мені з тобою, попрохав хлопець. Видавалося, що він ось-ось заплаче.
Ні. Почекай мене тут.
Будь ласка, тату.
Припини. Роби, як я сказав. Візьми револьвер.
Не хочу.
Я не питав, чого ти хочеш. Бери.
Він вийшов із лісу і попрямував туди, де вони кинули візок. На місці, але вже пограбований. Те, чого не взяли, розкидали. У листі знайшов кілька книжок і хлопцеві іграшки. Його старе взуття і якесь дрантя. Підняв візок, поклав туди хлопцеві речі й виштовхав його на дорогу. Потім повернувся. Нічого не лишилося. Засохла кров темніла на листі. Наплічник хлопця зник. Повертаючись на дорогу, натрапив на кістки і шкіру вкупі з камінням. Калюжа кишок. Копнув кістки носаком. Здається, варили. Ані клаптя одягу. Знову опускалася темінь, і вже було геть холодно, тож він повернувся туди, де лишив хлопця, став навколішки та обійняв сина.
Вони штовхали візок лісом аж до старої дороги, а потім кинули його там і рушили на південь. Квапилися, бо сутеніло. Хлопець через втому постійно зашпортувався, тож чоловік посадив його на плечі й поніс. Коли вони дістались до мосту, вже складно було щось розгледіти. Він опустив хлопця, і вони навпомацки спустилися насипом. Під мостом дістав запальничку і в її мерехтливому світлі оглянув землю. Пісок і рінь, намита зі струмка. Поставив наплічник, сховав запальничку та обійняв хлопця за плечі. У пітьмі сина було майже не видно. Почекай мене тут, сказав він. Я піду по дрова. Нам потрібне багаття.
Мені страшно.
Знаю. Але я буду неподалік і почую тебе, тож коли стане страшно, поклич, і я одразу повернуся.
Мені справді страшно.
Раніше піду, раніше повернуся, і ми розкладемо багаття, тоді тобі вже не буде страшно. Тільки не лягай. Якщо ляжеш, заснеш, і тоді не відгукнешся, коли я покличу, я не зможу тебе знайти. Розумієш?
Хлопець не відповів. Батькові майже урвався терпець, але тут він зрозумів, що син киває в темряві. Добре, сказав він. Добре.
Він видряпався насипом, виставив руки вперед і заглибився в ліс. Хмиз був усюди, земля просто всіяна гіллям і сучками. Він кóпав гілки, згрібаючи в одну купу, а коли назбиралося чимало, нахилився, зібрав оберемок та гукнув хлопця, той відповів, і на голос сина він вийшов до мосту. Вони сиділи в темряві, ножем він вистругував патички з великих гілок, а дрібні ламав голіруч. Потім витягнув запальничку і великим пальцем крутнув коліщатко. Бензин горів тендітним синім полум'ям, чоловік нахилився і запалив сушняк, спостерігаючи за тим, як вогник здіймається плетивом гілочок. Потім докинув дров, нахилився та обережно роздмухав полум'я, а гілки поскладав так, аби багаття набуло форми.