Ще двічі він ходив до лісу по дрова, тягнув оберемки хмизу і гілля до мосту, а потім скидав їх з насипу. Заграву було видно звіддаля, але він не думав, що їх побачать з дороги. Під мостом між камінням розгледів темну калабаню водостою. Біля країв — положиста крига. Стоячи на мосту, зіштовхував донизу останню купу дров, з його рота виривалася біла пара, помітна на тлі сяйливої заграви.
Сів на пісок і перебрав вміст наплічника. Бінокль. Майже повна чвертьлітрова пляшка бензину. Плоскогубці. Дві чайні ложки. Він розклав усе рядком. Лишилося п'ять маленьких консервних бляшанок, і він вибрав сосиски, а ще кукурудзу, відкрив їх армійською відкривачкою і поставив край вогнища. Вони сиділи й спостерігали, як обвуглюються і скручуються етикетки. Коли кукурудза запарувала, він плоскогубцями витягнув банки з вогню, і вони схилилися над ними, повільно орудуючи ложками. Хлопець куняв.
Коли вони доїли, він відвів хлопця до мілини під мостом, відштовхнув патичком тонкий береговий лід, вони стали навколішки, і він взявся мити хлопцеві обличчя і волосся. Вода була такою холодною, що син розплакався. Відійшовши трохи далі, вони знайшли чисту воду, і він знову, як міг, вимив йому волосся, нарешті закінчили, бо хлопець уже стогнав від холоду. Ставши навколішки, витер сина ковдрою. У заграві тінь мостових опор викривлювалася, падаючи на стовбури дерев за струмком. Це моя дитина, сказав він. Я вимиваю з його волосся мізки мерця. Це мій обов'язок. Потім загорнув його в ковдру і відніс до вогнища.
Хлопець сидів, погойдуючись. Чоловік пильнував, щоб він не завалився у вогонь. Влаштовуючись на ночівлю, вирив ногою у піску для хлопця кілька ямок для стегон та плечей і сидів, притримуючи сина, поки той куйовдив волосся, сушачи його біля багаття. Усе це скидалося на якесь древнє миропомазання. Нехай так. Виклич привидів минулого. Коли нічого не лишається, створи церемонію з повітря і вдихни у неї життя.
Уночі він прокинувся від холоду, підвівся й наламав гілок для багаття. На вугіллі — розжарено-помаранчеві силуети гілочок, що горять. Він роздмухав полум'я, доклав хмизу, сів, схрестивши ноги, спираючись на кам'яну опору мосту. Важкі вапнякові блоки не скріплено цементом. Над ним — буре від іржі заліззя, забиті заклепки, дерев'яні шпали та поперечини. Пісок, на якому він сидів, був теплий на дотик, але ніч, куди не сягав жар вогнища, пронизувала холодом. Підвівся і притягнув під міст нових гілок. Стояв, прислухаючись. Хлопець не ворушився. Він сів біля сина й погладив його світле заплутане волосся. Золота чаша, гідна того, аби прихистити Бога. Будь ласка, не кажи, як закінчується ця історія. Коли він знову поглянув у темряву за мостом, ішов сніг.
Усі гілки, зібрані для багаття, були тонкі, тож вогонь горів годину чи трохи більше. Він перетягнув рештки хмизу під міст і взявся його ламати, наступаючи на гілля і згинаючи його по всій довжині. Він дарма побоювався, що шум розбудить хлопця. Мокра деревина шипіла в полум'ї, сніг і далі падав. Уранці вони побачать, чи проходив хтось дорогою. Отой був першим, з ким він заговорив за більш як рік, якщо не рахувати хлопця. Врешті, то мій брат. Міркування рептилії в холодних і вертких очах. Сірі напівзгнилі зуби. У них застрягла людська плоть. Кожне його слово про світ — брехливе. Коли чоловік знову прокинувся, сніг уже не йшов, у зернистому світанку проступав за мостом чітко окреслений обрис голого полісся, дерева чорніли на сніговому тлі. Він лежав, згорнувшись, тримаючи долоні між колінами, а потім сів, роздмухав вогонь і поставив у жариво банку з буряком. Хлопець лежав на землі, скрутившись калачиком і спостерігаючи за ним.
Легкий настил свіжого снігу лежав у лісі на гіллі й листяних чашах, сірих від попелу. Повернулися по візок, поклали туди наплічник. Він викотив візок на дорогу. Жодних слідів. Постояли в цілковитій тиші, прислухаючись. І потім рушили крізь сіру сльоту, хлопець ішов поруч, тримаючи руки в кишенях.
Пленталися цілий день, хлопець мовчав. Опівдні сльота на дорогах уже розтанула, і надвечір було сухо. Вони не зупинялися. Скільки кілометрів? Шістнадцять, дев'ятнадцять. Раніше, ідучи дорогою, чоловік і хлопець грали, кидаючи в ціль, ніби кільця, чотири величезні сталеві шайби, знайдені в господарському магазині, але вони, як і решта речей, зникли. Тієї ночі отаборилися у виярку й розклали багаття біля невеликого кам'яного урвиська; доїли останню консерву. Хлопцева улюблена страва, свинина з бобами, тому він і лишив її наостанок. Дивилися, як банка повільно булькотить у вугіллі, потім він дістав її плоскогубцями, і вони мовчки все з'їли. Чоловік помив порожню бляшанку, налив туди води і передав хлопцю, на тому їжа скінчилася. Мені треба бути обачнішим, сказав він.