Хлопець не відповів.
Нам треба поговорити.
Добре.
Ти хотів дізнатися, які вони — поганці. Тепер знаєш. Це може повторитися. Мій обов'язок — оберігати тебе. Бог мене для цього призначив. І я вб'ю кожного, хто тебе торкнеться. Розумієш?
Так.
Він сидів, накинувши на голову ковдру. Невдовзі звів очі на батька. А ми — досі хороші хлопці? запитав він.
Так. Ми — досі хороші хлопці.
І завжди будемо.
Так. Завжди.
Добре.
Уранці вони вийшли з виярка і знову пішли по дорозі. Колись він вирізав хлопцю сопілку з придорожнього очерету, тепер дістав її з куртки й передав йому. Хлопець мовчки взяв. Невдовзі він відстав, і згодом чоловік почув звуки сопілки. Музика без жодної структури, звуки прийдешніх віків. Чи, може, остання музика на землі, прикликана з попелу її руїни. Чоловік повернувся й поглянув на хлопця. Заглиблений у себе і зосереджений. Подумав, що той скидається на сумну й самотню дитину, яку підмінили одразу після народження. Сповіщає про прибуття мандрівного театру у графство чи село, ще не знаючи, що акторів вкрали вовки.
Він сидів, схрестивши ноги, у листі на вершечку пагорба й у бінокль розглядав долину. Непорушний обрис повноводої річки. Темні цегляні димарі фабрики. Шиферні дахи. Стара дерев'яна водонапірна вежа. Ані диму, ані поруху життя. Він опустив бінокль, і далі спостерігаючи.
Що видно? запитав хлопець.
Нічого.
Він передав бінокль. Хлопець закинув ремінець на шию, приклав бінокль до очей і підкрутив коліщатко. Довкола все таке незворушне.
Я бачу дим, сказав він.
Де?
За тими будівлями.
Якими?
Хлопець передав йому бінокль, і чоловік налаштував різкість. Бліденька цівка. Так, сказав він. Бачу.
Що робитимемо, тату?
Гадаю, треба глянути. Тільки обережно. Якщо це комуна, там буде барикада. А, може, це біженці.
Як ми.
Так. Як ми.
А якщо поганці?
Треба ризикнути. Маємо знайти бодай якусь їжу.
Вони залишили візок у лісі, перетнули залізничну колію і спустилися крутояром крізь засохлий чорний плющ. У руці чоловік стискав револьвер. Іди поруч, наказав він хлопцю. Той послухався. Вони переміщувалися вулицями, як сапери: квартал за кварталом. У повітрі витав слабкий запах диму від багаття. Затрималися в крамниці, спостерігаючи за вулицею, але не помітили жодного руху. Вони пробиралися крізь завали сміття. На підлозі валялися шухляди, папери та розбухлі картонні коробки. Вони не знайшли нічого вартісного. Крамниці обчистили багато років тому, вітрини були переважно розбиті. Усередині затемно, аби щось роздивитися. Вони піднялися ребристими сталевими сходами ескалатора, хлопець увесь час тримав його за руку. На вішаку побачили декілька запилюжених костюмів. Марно шукали взуття. Порилися у смітті, але і там нічого корисного. Коли поверталися, він стягнув піджаки з плічок, витрусив їх і перекинув через руку. Ходімо, сказав він.
Він даремно гадав, що вони могли щось проґавити. Пройшли по рядах у продовольчому магазині, розкидаючи ногами сміття. Старе пакування, папір і цей одвічний попіл. Він пошукав на полицях вітаміни. Відчинив морозильну камеру, але кислий сморід здохлятини змусив швидко її зачинити. Стояли на вулиці. Він дивився на сіре небо. Від їхніх подихів лишався слабкий шлейф. Хлопчик був геть виснажений. Чоловік узяв його за руку. Треба оглянути решту, сказав він. Маємо шукати й далі.
У домах на околицях міста майже нічого корисного не лишилось. Сходинками заднього ґанку піднялися на кухню й понишпорили в шафках. Банка розпушувача. Стояв і роздивлявся її. Порилися в шухлядах серванта в їдальні. Зайшли до вітальні. На підлозі лежали сувої відпалих шпалер, неначе давні рукописи. Наказав хлопцю зачекати з піджаками на сходах, а сам піднявся на другий поверх.
Усе тхнуло вогкістю і гниллю. У першій спальні знайшов висохлий труп, вкритий ковдрою по шию. Залишки зотлілого волосся на подушці. Він узяв ковдру за нижній край, стягнув з ліжка, витрусив, згорнув. Понишпорив у конторках і шафах. Літня сукня на дротяних плічках. І все. Спустився вниз, тримаючи ковдру під пахвою. Сутеніло. Взяв хлопця за руку, і разом вони вийшли на вулицю через головний вхід.