Кава. Шинка. Печиво.
Ого, сказав хлопець.
Він перетягнув рундук у простір між ліжками, накрив його рушником і розставив тарілки, чашки та пластикове начиння. А ще — миску з печивом, накриту серветкою, тарілку з маслом і банку згущеного молока. Сіль і перець. Подивився на хлопця. Той стояв ніби задурманений. Чоловік приніс із плити сковорідку і виделкою поклав шматок підрум'яненої шинки хлопцю на тарілку, а також омлет і кілька ложок тушкованих бобів, а потім налив каву в чашки. Хлопець поглянув на нього.
Уперед, сказав чоловік. Бо охолоне.
А що їсти першим?
Що хочеш.
Це кава?
Так. Ось. Намасти маслом печиво. Отак.
Добре.
У тебе все гаразд?
Не знаю.
Почуваєшся добре?
Так.
Що тоді?
Як гадаєш, нам варто подякувати цим людям?
Цим людям?
Людям, які дали нам усе це.
Ну. Так, гадаю, можна подякувати.
Ти подякуєш?
Чому б тобі не спробувати?
Я не знаю як.
Знаєш. Ти знаєш, як сказати «дякую».
Хлопець сидів, утупивши погляд у тарілку. Здавалося, розгубився. Чоловік уже збирався сказати сам, коли почув сина: Шановні люди, дякуємо вам за всю цю їжу й решту. Ми знаємо, що ви зберігали це для себе, і якби ви тут були, ми нічого не їли б, хай які голодні були б, і нам шкода, що ви не змогли цього з'їсти, і ми сподіваємося, що тепер ви в безпеці на небі з Богом.
Хлопець підвів очі. Так добре? запитав він.
Так. Гадаю, так добре.
Він не хотів лишатися в бункері на самоті. Сновигав за чоловіком подвір'ям, поки той носив пластикові каністри з водою до лазнички в задній частині будинку. Вони прихопили також газову плиту та кілька каструль. Чоловік нагрів воду і вилив у ванну, додавши туди ще води з каністр. На це пішло багато часу, але він хотів, щоб вода була справді теплою. Коли ванна була майже повна, хлопець роздягнувся і, тремтячи, ступив у воду та сів. Кощавий, бруднющий, голий. Охопив руками плечі. Кімнату освітлювало лише блакитне зубате кільце конфорки. Що скажеш? запитав чоловік.
Тепло достоту.
Тепло достоту?
Так.
Звідки ти взяв це слово — «достоту»?
Не знаю.
Добре. Тепло достоту.
Він вимив його брудне сплутане волосся, а тіло намилив губкою. Злив бруднющу воду, у якій сидів хлопець, і вилив на нього свіжу й теплу з каструлі, далі обгорнув тремтячого сина спочатку рушником, а потім ковдрою. Розчесав йому волосся й поглянув на результат. Пара навколо хлопця скидалася на дим. Усе гаразд? запитав він.
Ноги змерзли.
Почекай мене.
Поквапся.
Батько викупався, виліз із ванни й налив туди мийного засобу, а потім вантузом втопив у ванні їхні смердючі джинси. Готовий? запитав він хлопця.
Так.
Чоловік зменшував вогонь під конфоркою, аж поки той пирхнув і згас, а потім увімкнув ліхтарик і поклав його на підлогу. Вони сіли на край ванни й взулися, він передав хлопцю каструлю й мило, а сам узяв плиту, пляшечку бензину й револьвер, і обидва, загорнувшись у ковдри, попрямували через двір до бункера.
Сиділи на ліжку в нових светрах і шкарпетках, загорнувшись у нові ковдри, і між ними лежала шахова дошка. Чоловік увімкнув маленький газовий нагрівач, і вони пили кока-колу з пластикових чашок, а згодом він сходив у будинок, викрутив джинси, приніс їх у бункер і повісив сушитися.
Скільки ми тут пробудемо, тату?
Недовго.
А скільки це «недовго»?
Не знаю. День. Чи два.
Бо це небезпечно?
Так.
Думаєш, вони нас знайдуть?
Ні. Не знайдуть.
Але можуть.
Ні, не можуть. Вони нас не знайдуть.
Пізніше, коли хлопець заснув, він сходив у дім і витягнув на подвір'я деякі меблі. Потім стягнув матрац і поклав його біля ляди. Спускаючись, підтягнув його просто на фанеру та обережно опустив ляду, так що матрац повністю прикривав вхід. Невибагливі хитрощі, але краще, ніж нічого. Поки хлопець спав, він сидів на ліжку й ножем при світлі ліхтарика вистругував дерев'яні фальшиві кулі, дбайливо підганяючи їх під порожні комірки барабана. Ножем вигострив кінчики, відшліфував їх сіллю, а потім пофарбував сажею, надавши кулям свинцевого кольору. Виготовивши всі п'ять, вставив їх у комірки, заклацнув барабан, а тоді повернув і оглянув револьвер. Навіть зблизька зброя видавалася зарядженою. Він поклав її поруч і підвівся, щоб помацати холоші джинсів, що парували над обігрівачем.