Перевіривши, чи закручено вентиль газового балона, він розвернув плиту й поставив її на рундук. Розкрутив нижню панель, зняв блок конфорок і маленьким розвідним ключем від'єднав дві з них. Витягнув пластмасову банку із залізячками, виловив потрібний гвинт, вставив його в муфту і вкрутив. Потім під'єднав шланг від балона і зважив у руці цей невеликий чавунний пальник. Легкий. Поклав його на рундук, металевий каркас викинув у сміття й піднявся надвір глянути, яка погода. Матрац так просякнув водою, що відкрити ляду було непросто. Він стояв, тримаючи її на плечах й оглядаючи двір. Легка мряка. І невідь-яка година дня. Він поглянув на дім, на мокрі околиці, врешті опустив ляду, спустився сходинками й заходився готувати сніданок.
Цілий день вони їли та спали. Він планував рушити далі, але дощ став переконливим виправданням затримки. Продуктовий візок стояв у сараї. Навряд чи такого дня хтось мандруватиме дорогою. Вони перебрали запаси й те, що варто взяти, виклали акуратним кубом у кутку укриття. День видався такий короткий, що й на день не схожий. Коли настала темрява, дощ ущух, вони підняли ляду, піднялися на мокре подвір'я і взялися переносити коробки, пакунки, поліетиленові пакети і складати їх у візок. Слабко освітлена ляда серед темного двору зяяла, наче могила в Судний день на якійсь старій апокаліптичній картині. Коли навантажили у візок усе, що той міг витримати, чоловік накрив його поліетиленовим брезентом і перев'язав короткими еластичними шнурами, просмикнувши їх у кільця, міцно прикріпив вантаж до дротяного кошика, а тоді вони відійшли та, підсвітивши ліхтариком, обдивилися зроблене. Чоловік запізніло подумав, що варто було узяти декілька додаткових комплектів коліс з інших магазинних візків. І варто було б ще зберегти мотоциклетне дзеркальце зі старого візка. Повечеряли та проспали до ранку, а потім знову помилися в лазничці, потерли тіло губками й вимили волосся в тазиках із теплою водою. Поснідали й на світанку вже вирушили в дорогу в нових масках, вирізаних із простирадл. Хлопець ішов попереду, розчищаючи мітлою шлях від патичків і гілок, а чоловік схилився над ручкою візка і вдивлявся в дорогу, що простяглася перед ними.
Перевантажений візок було б складно штовхати вологим лісом, тож вони пополуднали просто посеред дороги: заварили чаю, доїли останню консервовану шинку з крекерами та гірчицею, а наостанок було яблучне пюре. Сиділи спинами один до одного і спостерігали за дорогою. Тату, ти знаєш, де ми? запитав хлопець.
Приблизно.
Тобто «приблизно»?
Ну, гадаю, до узбережжя кілометрів 320. Це якщо навпростець.
Як це «навпростець»?
Ну, тобто якщо рухатися просто напрямки, як ото ворона летіла б.
Ворона?
Так, тобто якщо провести пряму лінію.
А ми скоро туди потрапимо?
Не дуже скоро. Але доволі скоро. Ми ж не летимо навпростець, як ворона.
Бо воронам не доводиться рухатися дорогою?
Так.
І вони летять, куди хочуть.
Саме так.
Як думаєш, ворони ще десь лишилися?
Не знаю.
Але як ти думаєш?
Думаю, навряд чи.
А вони можуть полетіти на Марс чи ще кудись?
Ні. Не можуть.
Бо це задалеко?
Так.
Навіть якби захотіли?
Навіть якби захотіли.
А якщо вони постараються і пролетять половину відстані чи десь так, а потім дуже втомляться, то впадуть?
Ну, насправді вони не зможуть пролетіти половини відстані, бо тоді опиняться в космосі, а там немає повітря, тож вони не зможуть летіти, і, крім того, там дуже холодно, вони замерзнуть.
Еге.
І вони все одно не знають, де Марс.
А ми знаємо, де Марс?
Приблизно.
Якби в нас був космічний корабель, можна було б туди полетіти?
Ну, якби це був справді хороший космічний корабель, а ще були б люди, які нам допомагали б, гадаю, ми могли б туди полетіти.
А там була б їжа і все таке, якби ми туди долетіли?
Ні. Там нічого немає.
Ет.
Так вони сиділи доволі довго. Влаштувалися на складених ковдрах і спостерігали за дорогою в обох напрямках. Навіть вітру не було. Нічого. Згодом хлопець сказав: Немає жодних ворон. Чи є?
Немає.
Лише в книжках.
Так. Лише там.
Я й не думав, що воно так.
Готовий?