А удачі ти нам теж не побажаєш? запитав чоловік.
Не знаю, що це означає. На що вона схожа? Хто її звідав?
Потім вони розійшлися. Коли чоловік озирнувся, старий уже йшов, вистукуючи перед собою ціпком, повільно маліючи на дорозі, наче якийсь вуличний торговець із давніх казок, темний, зігнутий і худий, як павук, що незабаром зникне назавжди. Хлопець так жодного разу й не озирнувся на стариганя.
Опівдні розстелили брезент на дорозі, сіли та з'їли холодний обід. Чоловік спостерігав за хлопцем. Знову не розмовляєш зі мною? запитав він.
Розмовляю.
Але ти незадоволений?
Усе добре.
Коли їжа закінчиться, матимеш більше часу на роздуми.
Хлопець не відповів. Мовчки їли. Син озирнувся на пройдений відрізок дороги. Невдовзі сказав: Знаю. Але я не згадуватиму цього так, як ти.
Напевно.
Я не сказав, що ти був неправий.
Навіть якщо подумав так.
Та все гаразд.
Ага, сказав чоловік. Ну, на дорозі не дуже багато гарних новин. У такі-то часи.
Не варто з нього глузувати.
Добре.
Він скоро помре.
Знаю.
Вже можна йти далі?
Ага, сказав чоловік. Можна.
Уночі чоловік прокинувся в холодній темряві від нападу кашлю. Кашляв, доки не заболіло у грудях. Схилився до багаття, подув на вуглини, підкинув гілок, встав і відійшов від місця ночівлі, наскільки давало змогу світло вогнища. Загорнутий у ковдру, став на коліна в сухе листя й попіл, і невдовзі кашель почав заспокоюватися. Він подумав про стариганя, який був десь там. Крізь частокіл дерев озирнувся на їхню ночівлю. Сподівався, що хлопець знову заснув. Тихо хрипів, стоячи навколішки, поклавши руки на коліна. Я скоро помру, сказав він. Підкажи мені, як це зробити.
Наступного дня вони йшли майже до настання темряви. Чоловік не зміг знайти захищеного місця, щоб розкласти багаття. Коли діставав газовий балон із візка, зауважив, що той якийсь легкий. Сів, покрутив вентиль, але той уже був відкручений. Повернув маленьку ручку на пальнику. Нічого. Нахилився і прислухався. Покрутив обидва вентилі одночасно й по черзі. Балон порожній. Присів навпочіпки, зчепивши руки біля чола й заплющивши очі. Невдовзі підвів голову і просто сидів, вдивляючись у холодний стемнілий ліс.
На вечерю з'їли холодні боби, консервовані сосиски та кукурудзяний хліб. Хлопець спитав, як балон міг так швидко спорожніти, але чоловік відповів, що так буває.
Ти казав, що його вистачить на багато тижнів.
Знаю.
А минуло лише кілька днів.
Я помилявся.
Їли мовчки. Невдовзі хлопець спитав: Це я забув закрутити вентиль?
Ти не винен. Я мав перевірити.
Хлопець поставив тарілку на брезент. Відвів погляд.
Ти не винен. Треба закручувати обидва вентилі. А різьбу треба герметизувати тефлоновою стрічкою, інакше газ виходитиме. А я цього не зробив. Я винен. Я тобі не сказав.
Але ж у нас не було тефлонової стрічки?
Ти не винен.
Чвалали далі, худі та бруднющі, як бездомні наркомани. Сховавшись від холоду під ковдрами, видихали густий пар, човгаючи по чорних блискучих наносах. Перетинали широку прибережну рівнину. Одвічні вітри гнали їх уперед у ревнивих хмарах попелу, змушували шукати бодай якогось прихистку. У домах, стодолах чи за насипом біля рівчака на узбіччі з ковдрами, натягнутими на голови. Полудневе небо чорніло, ніби підвал пекла. Пригорнув промерзлого до кісток хлопця до себе. Не втрачай надії, сказав він. У нас усе буде добре.
Поорана ярами, звітріла й безплідна земля. У вимивинах лежали кістки мертвих істот. Купи невизначеного сміття. Фермерські будинки в полях, фарба давно злізла зі стін, вагонка пощерблена, знята з кріплень. Жодних тіней і жодних особливостей. Дорога спускалася крізь джунглі мертвої пуерарії. Мертвий очерет лежав на воді. За полями над однотонними небом і землею висіла похмура мла. Ближче до вечора засніжило, і вони йшли, розтягнувши над собою брезент, а вологий сніг шурхотів по поліетилену.
Кілька тижнів поспіль він мало спав. Якось прокинувся вранці, а хлопця поруч немає. Чоловік сів із револьвером у руці, потім підвівся й роззирнувся, шукаючи сина, але ніде не побачив. Взувся й пішов до краю лісу. На сході займався похмурий світанок. Чуже сонце рушало у свою холодну дорогу. Аж побачив, як полем до нього біжить хлопець. Тату, гукнув він. Там у лісі поїзд.
Поїзд?
Так.
Справжній?
Так. Ходімо.
Ти ж до нього не підходив?
Ні. Лише трошки. Ходімо.
Там нікого немає?
Ні. Наче немає. Я повернувся по тебе.