Що таке?
Нічого. Поганий сон.
Про що?
Ні про що.
Усе добре.
Чоловік обійняв його й міцно пригорнув. Усе добре, сказав він.
Я плакав. Але ти не прокинувся.
Вибач. Просто я дуже втомився.
Я плакав уві сні.
Коли він прокинувся вранці, уже не дощило. Чув лише мляве крапання. Посовався на твердому бетоні й крізь дошки поглянув на сіру місцевість. Хлопець досі спав. Від крапель на підлозі утворилися калюжі. На них з'являлися, ковзали та зникали бульбашки. В одному передгірному місті вони спали в подібному місці й теж слухали дощ. Старомодний аптекарський магазин із чорним мармуровим прилавком і хромованими стільцями з обідраними пластиковими сидіннями, заклеєними ізострічкою. Прилавок із ліками розграбували, але сам магазин лишився, як не дивно, цілим. Дороге електронне обладнання стояло на полицях неушкодженим. Чоловік стояв, оглядаючи приміщення. Усяка всячина. Галантерея. А це що? Він схопив хлопця за руку й потягнув звідти, але той усе ж устиг побачити. Голова під скляним ковпаком у самому кінці прилавка. Відрізана. У бейсболці. Сумні запалі висохлі очі. Це тобі наснилося? Ні. Чоловік підвівся, роздмухав вуглини, підтягнув обгорілі кінці дощок і розпалив вогонь.
Є й інші хороші люди. Ти сам казав.
Так.
І де ж вони?
Ховаються.
Від кого?
Одне від одного.
А таких багато?
Ми не знаємо.
Але декілька є.
Декілька. Так.
Правда?
Так. Правда.
Але, може, і неправда.
Я думаю, що правда.
Добре.
Не віриш?
Вірю.
Добре.
Я завжди тобі вірю.
Не думаю.
Так, вірю. Маю вірити.
Вони побрели по багнюці назад до шосе. Дощовий запах землі та вологого попелу. Темна вода в придорожньому рівчаку. Вода цідила в калюжу із залізної дренажної труби. У дворі стояв пластмасовий олень. Ввечері наступного дня вони дісталися до околиці містечка. З-за вантажівки назустріч вийшло троє чоловіків і зупинилося перед ними на дорозі. Виснажені постаті в лахмітті. Зі шматками труб. Що у тебе у візку? Він навів на них револьвер. Ті лишилися на місці. Хлопець учепився за батькову куртку. Усі мовчали. Чоловік знову поштовхав візок уперед, і постаті відійшли на узбіччя. Наказав хлопцю штовхати візок, а сам задкував, навівши на тих людей зброю. Намагався поводитися як звичайний мандрівний убивця, але серце калатало і він ось-ось мав закашлятися. Трійця знову вийшла на дорогу і стояла спостерігаючи. Чоловік застромив револьвер за пояс, повернувся і взявся за візок. Нагорі, озирнувшись, побачив, що постаті досі на тому ж місці. Наказав хлопцю йти з візком уперед, а сам пройшов через двір і дістався до місця, звідки міг бачити дорогу, але тієї трійці там уже не було. Хлопець дуже налякався. Чоловік поклав револьвер зверху на брезент, взявся за візок, і вони попрямували далі.
Лежали в полі, поки не споночіло, спостерігаючи за дорогою, але ніхто не прийшов. Було дуже холодно. Коли стемніло так, що годі було щось розгледіти, витягнули візок і, спотикаючись, повернулися на дорогу. Чоловік дістав ковдри, вони загорнулися в них і попрямували далі, намацуючи ногами асфальт. Одне колесо на візку тепер час від часу скрипіло, але його вже не відремонтувати. Вони брели ще кілька годин, а потім продерлися крізь придорожній хмизняк, виснажені, тремтячи, лягли на холодну землю і проспали до ранку. Прокинувшись, чоловік зрозумів, що захворів.
У нього була гарячка, і вони лежали в лісі, як втікачі. Розпалити багаття ніде. Усюди небезпечно. Хлопець сидів на опалому листі та спостерігав за батьком. У його очах бриніли сльози. Ти вмреш, тату? питав він. Ти вмреш?
Ні. Я просто захворів.
Мені дуже страшно.
Знаю. Усе гаразд. Мені стане краще. От побачиш.
Його сни прояснилися. Повернувся зниклий світ. Явилася давно померла рідня і скоса приречено поглядала на нього. Ніхто не говорив. Він розмірковував про своє життя. Це було так давно. Сірий день у чужому місті. Він стояв біля вікна й дивився вниз на вулицю. За ним на дерев'яному столі горіла маленька лампа. На столі лежали книги й папери. Задощило, і кіт на розі вулиці повернув, перетнув тротуар і всівся під навісом кав'ярні. За столиком сиділа жінка, підперши голову руками. Багато років по тому він стояв в обгорілих руїнах бібліотеки, де в калюжах лежали почорнілі книжки. Перекинуті полиці. І тоді він розлютився на ті тисячі рядів брехні. Підняв одну з книжок і погортав її важкі, набряклі сторінки. Він не міг і подумати, наскільки цінними будуть найменші дрібниці, які віщували, що настане такий світ. Здивувався. Що простір, який займали ці дрібнички, сам собою був очікуванням. Кинув книгу, востаннє роззирнувся і вийшов на холодне сіре світло.