Пройшли повз спалене дощенту придорожнє селище. Якісь металеві цистерни, декілька димарів із почорнілої цегли. У рівчаках застоялися сірі шлакові калюжі розтопленого скла, а вздовж дороги багато кілометрів тяглися іржаві мотки оголених електричних дротів. Чоловік безупинно кашляв. Бачив, що хлопець за ним пильнує. Думає про нього. А чи варто?
Сіли на дорозі та доїли залишки смажених хлібців, твердих, як галети, й останню банку тунця. Чоловік відкрив консервований чорнослив, і вони передавали бляшанку один одному. Хлопець перехилив банку й допив сік, а тоді, тримаючи її на колінах, провів по стінках вказівним пальцем і запхав його до рота.
Не поріж пальця, сказав чоловік.
Завжди так кажеш.
Знаю.
Дивився, як син облизує кришку. Дуже обережно. Як кіт, що лиже своє відбиття в склі. Не дивися на мене, сказав хлопець.
Добре.
Він загнув кришку й поставив банку перед собою на дорозі.
Що? запитав хлопець. Що таке?
Нічого.
Кажи.
Я думаю, що нас хтось переслідує.
Я так і думав.
Ти так і думав?
Так. Я так і думав, що ти це скажеш. Що робитимемо?
Не знаю.
І що думаєш?
Просто будемо йти. Але варто прибирати за собою сміття.
Бо вони подумають, що в нас багато їжі.
Так.
І намагатимуться нас убити.
Вони нас не вб'ють.
Але можуть спробувати.
Нам нічого не загрожує.
Це добре.
Думаю, нам варто залягти в бур'яні й почекати їх. Побачити, хто це.
І скільки їх.
І скільки їх. Так.
Добре.
Якщо перейдемо струмок, зможемо видертися на оті урвиська і звідти бачитимемо дорогу.
Гаразд.
Знайдемо місце.
Підвелися і склали ковдри. Забери бляшанку, сказав чоловік.
Вже коли запали довгі сутінки, дорогу перетнув струмок. Перекотили візок через міст і заштовхали в ліс, шукаючи, де б його сховати. Стояли, оглядаючи присмеркову дорогу.
А якщо залишити візок під мостом? запитав хлопець.
А якщо вони спустяться туди по воду?
Наскільки вони далеко?
Не знаю.
Темнішає.
Знаю.
А якщо вони прийдуть у темряві?
Просто знайдімо місце, звідки будемо спостерігати. Поки ще не темно.
Сховали візок і піднялися схилом між скель, несучи ковдри, влаштувалися там, звідки крізь дерева можна було бачити десь із вісімсот метрів пройденого шляху. Знайшовши місце, де не дує, загорнулися в ковдри й навперемінки чергували, але невдовзі хлопець заснув. Чоловік і сам майже заснув, коли побачив постать на узгір'ї посеред дороги. Потім ще дві. І тоді четверту. Вони постояли разом, а потім попрямували далі. Чоловік ледве розрізняв їхні фігури в глибокому присмерку. Думав, що вони невдовзі зупиняться й що їм із сином варто було б пошукати місце трохи далі від дороги. Їх чекає холодна довга ніч, якщо ті постаті зупиняться на мосту. Вони пройшли по дорозі далі й перетнули міст. Три чоловіки й жінка. Ішла перевальцем, а коли наблизилася, він побачив, що вона вагітна. Чоловіки мали наплічники, а жінка несла тканинну валізку. Вигляд вони мали такий жалюгідний, що годі й описати. Слабка пара від дихання. Перетнули міст і пішли далі по дорозі, по черзі зникаючи у вичікувальній темряві.
Ніч усе одно видалася довгою. Коли вже заясніло, чоловік узувся, підвівся, загорнувся в ковдру, відійшов і став, вдивляючись у дорогу внизу. Голий сталевобарвний ліс і поля за ним. Ледь видно гофровані силуети старих западистих борін. Напевно, для бавовни. Хлопець спав, і чоловік спустився до візка, видобув мапу, пляшку води й консервовані фрукти з їхніх скромних запасів, а тоді повернувся, сів на ковдри і взявся вивчати мапу.
Ти завжди думаєш, що ми зайшли далі, аніж насправді.
Він посунув палець. Отут.
Далі.
Тут.
Добре.
Він склав м'які запліснявілі сторінки. Гаразд, сказав він.
Потім сиділи й крізь дерева розглядали дорогу.
Гадаєш, батьки спостерігають? Зважують на вазі й записують у Книгу? Із чим порівнюватимуть? Немає жодних книг, а твої батьки лежать мертві в землі.
Місцевість змінилася, і тепер, крім сосен, ще траплявся вічнозелений дуб. І магнолії. Звісно, мертві. Він підняв один важкий лист, розтер у порошок і просіяв крізь пальці.
Рано-вранці наступного дня вже прямували дорогою. Встигли пройти зовсім небагато, коли хлопець потягнув його за рукав, і вони зупинилися. Попереду з лісу здіймалася тонка цівка диму. Стояли та спостерігали.
Тату, що робитимемо?
Мабуть, треба глянути.
А може, просто підемо далі?