Тату, вони ж не зможуть її здалеку побачити?
Хто?
Будь-хто.
Ні. Тільки не дуже здалеку.
Якби ми хотіли показати, де перебуваємо.
Ти про хороших людей?
Так. Або про когось, кому хотілося б повідомити, де ми.
Наприклад, кому?
Не знаю.
Богу, наприклад?
Ага. Може, комусь такому.
Уранці розпалив багаття і, поки хлопець спав, вийшов на пляж. Не встиг відійти далеко, як відчув якийсь дивний неспокій, і, повернувшись, побачив, що хлопець у ковдрі стоїть на пляжі та чекає на нього. Він піддав ходу. Коли дійшов, хлопець уже сів.
Що таке? запитав він. Що таке?
Мені щось недобре, тату.
Чоловік поклав руку хлопцеві на чоло. Той просто палав. Підняв сина і поніс до вогню. Усе добре, сказав він. Усе буде добре.
Я думаю, мене зараз знудить.
Усе гаразд.
Сів поруч із ним на піску і притримував його за лоб, поки той нахилився і блював. Потім рукою витер хлопцеві рота. Вибач, сказав той. Тсс. Ти не зробив нічого поганого.
Відніс його до місця ночівлі й накрив ковдрами. Спробував дати йому попити. Підкинув дров у багаття й укляк, поклавши руку хлопцеві на чоло. Усе буде гаразд, сказав він. Хоч сам був переляканий. Не йди, попросив хлопець.
Звичайно, я нікуди не піду.
Навіть ненадовго.
Ні. Я тут.
Добре. Добре, тату.
Пригортав до себе сина всю ніч, вряди-годи засинаючи та нажахано прокидаючись, і щоразу промацував його пульс. Уранці хлопцеві не стало краще. Спробував дати йому соку, але хлопець не схотів. Чоловік притискав руку до його чола, ніби прикликаючи прохолоду, що ніяк не наставала. Поки хлопець спав, він витирав його побілілі вуста. Я виконаю обіцянку, шепотів він. Що б не сталося. Я не відправлю тебе самого в темряву.
Порився в корабельній аптечці, але не знайшов нічого корисного. Аспірин. Пластирі та дезінфікувальні засоби. Декілька прострочених антибіотиків. Оце й усе, тож він лише допоміг хлопцю попити й поклав одну з пігулок йому на язик. Син вимок від поту як хлющ. Раніше чоловік стягнув з нього ковдри, а тепер розстібнув йому куртку, зняв решту одягу й відніс його трохи далі від вогню. Хлопець звів на нього очі. Мені дуже холодно, сказав він.
Я знаю. Але в тебе дуже висока температура і треба трохи її збити.
Можеш дати мені ще ковдру?
Так. Звісно.
Не йди.
Ні. Нікуди не піду.
Відніс до океану бруднющий одяг хлопця і виправ його, хлюпаючи ним вгору-вниз і викручуючи, стояв голим нижче пояса і тремтів у холодній солоній воді. Потім розтягнув його біля вогню на патичках, встромлених під кутом у пісок, підкинув гілок у багаття, а тоді підійшов до хлопця й сів поруч, пестячи його сплутане волосся. Увечері відкрив банку із супом і поставив на вугілля, а потім їв і дивився, як западає темрява. Прокинувся на піску, тремтячи від холоду, бо жар майже згас, і довкола була глупа ніч. Різко сів і потягнувся до хлопця. Так, прошепотів він. Так.
Знову розпалив вогнище, змочив ганчірку й поклав хлопцеві на чоло. Світало, було вітряно, і коли досить розвиднілося, він пішов у ліс за дюни й притягнув звідти цілу волокушу сухого гілля та гілок і заходився їх ламати та складати біля вогнища. Розкришив у чашку аспірин, розчинив його у воді, додав цукру, сів біля хлопця із чашкою і притримував йому голову, поки той пив.
Згорбившись і кашляючи, пройшовся пляжем. Стояв, дивлячись на темні вали. Хитався від утоми. Повернувся й сів біля хлопця, згорнув ганчірку, витер йому обличчя і знову поклав її синові на чоло. Маєш лишатися поруч, сказав він. Маєш діяти швидко. Щоб бути з ним. Тримай його міцно. Останній день Землі.
Хлопець спав цілий день. Чоловік час від часу будив його, щоб той випив солодкої води. Хлопець ковтав уривчасто й конвульсивно. Ти маєш пити, сказав він. Добре, прохрипів хлопець. Чоловік із силою вкрутив чашку в пісок перед собою, підклав згорнуту ковдру під спітнілу голову сина й закутав його. Тобі холодно? запитав він. Але хлопець уже спав.
Намагався не спати всю ніч, але не зміг. Постійно засинав і прокидався, давав собі ляпаса чи підводився, щоб підкинути дров у багаття. Обіймав хлопця й нахилявся, щоб почути його утруднене дихання. Тримав руку на його тонких і драбинчастих ребрах. Вийшов на пляж, куди сягало світло, і став, притуливши стиснуті кулаки до голови, а потім упав на коліна, схлипуючи від люті.
Уночі пройшов короткочасний дощ, легкий стукіт по брезенту. Натягнув брезент над ними, повернувся і лежав, пригортаючи дитину, дивлячись крізь поліетилен на блакитні вогники. І тоді заснув сном без сновидінь.