Коли знову прокинувся, насилу зрозумів, де він. Вогонь згас, і дощ ущух. Він відкинув брезент і звівся на ліктях. Сіра днина. Хлопець спостерігав за ним. Тату, сказав він.
Так. Я тут.
Можна мені води?
Так. Так, звісно. Як почуваєшся?
Якось дивно.
Голодний?
Просто дуже хочу пити.
Зараз принесу води.
Відкинув ковдри, підвівся і пройшов повз згасле вогнище, аби взяти хлопцеву чашку, наповнив її з пластикової каністри, повернувся, став на коліна і простягнув йому воду. Усе буде добре, сказав він. Хлопець випив. Кивнув і глянув на батька. Потім допив і сказав: Ще.
Чоловік розпалив багаття, розвісив мокрий одяг хлопця і приніс йому банку яблучного соку. Ти щось пам'ятаєш? запитав він.
Про що?
Про хворобу.
Пам'ятаю, як стріляли із сигнального пістолета.
А те, як діставали речі з корабля?
Хлопець сидів, попиваючи сік. Звів очі та сказав: Я ж не розумово відсталий.
Я знаю.
Я бачив дивні сни.
Про що?
Не хочу тобі розповідати.
Добре. Я хочу, щоб ти почистив зуби.
Справжньою зубною пастою?
Так.
Добре.
Батько перевірив усі банки з їжею, але не виявив нічого підозрілого. Надто заіржавілі викинув. Увечері сіли біля вогню, хлопець їв гарячий суп, а чоловік перевернув його одяг, що парував на кілках, і сів, задивившись на сина, аж поки той зніяковіло сказав: Перестань на мене дивитися, тату.
Добре.
Але не перестав.
Минуло два дні, і вони вирішили прогулятися пляжем аж до мису, попленталися туди у своєму поліетиленовому взутті. Їли великими порціями. Аби захиститися від вітру, чоловік поставив парусину, прикріпивши її мотузками до кілків. Вони скоротили свої запаси до того обсягу, що вміщався у візок, і чоловік вирішив, що за два дні можна вирушати. Пізно повертаючись до табору, батько побачив на піску відбитки черевиків. Спинився, озираючи пляж. О Господи, сказав він. О Господи.
Що таке, тату?
Витягнув револьвер з-за пояса. Ходімо, сказав він. Швидше.
Брезент зник. І ковдри. І пляшка з водою, й усі запаси їжі. Вітер завіяв парусину в дюни. Черевики теж пропали. Побіг до низини, де в уніолі сховав візок, але і його не було. Прихопили все. Яке ж ти дурило, сказав він сам собі. Дурило.
Хлопець стояв, широко розплющивши очі. Тату, що сталося?
Вони все забрали. Ходімо.
Хлопець звів очі. Мало не плакав.
Тримайся поруч, сказав чоловік. Тримайся біля мене.
Він угледів колію від візка на пухкому піску. Відбитки черевиків. Скільки їх? Загубив слід на твердішій землі за папороттю, а потім знову на нього набрів. І коли підійшли до дороги, рукою зупинив хлопця. Вітер з океану здув з дороги попіл, за винятком кількох клаптиків асфальту. Не ставай на дорогу, сказав він. І припини плакати. Треба обтрусити з ніг пісок. Ось. Сідай.
Він розв'язав усі обмотки, витрусив їх і знову зав'язав. Маєш мені допомогти, сказав він. Ми шукаємо пісок. Пісок на дорозі. Навіть дрібку. Щоб побачити, куди вони пішли. Допоможеш?
Так.
Вони попрямували в протилежних напрямках. Не встиг чоловік далеко відійти, як хлопець його покликав. Ось воно, тату. Вони пішли сюди. Підійшов до хлопця, який укляк на дорозі. Отут, сказав він. І вказав на пів ложки піску, що, вочевидь, висипалася із нижньої частини продуктового візка. Чоловік стояв і дивився на дорогу. Гарна робота, сказав він. Ходімо.
Крокували швидко. Гадав, що зможе тримати такий темп, але марно. Довелося спинитися, нахилитися і прокашлятися. Поглянув угору на хлопця і прохрипів: Підемо повільніше. Якщо вони нас почують, то сховаються на узбіччі. Ходімо.
А скільки їх, тату?
Не знаю. Може, лише один.
І ми його вб'ємо?
Не знаю.
Пішли далі. Значно пізніше, десь за годину, коли запали глибокі довгі сутінки, наздогнали злодія, який, схилившись, котив перед собою навантажений візок. Коли грабіжник озирнувся й побачив їх, то спробував втекти з награбованим, але марно, тож зрештою зупинився і став за візком, тримаючи в руці різницький ніж. Побачивши револьвер, позадкував, але ножа не кинув.
Відійди від візка, наказав йому чоловік.
Крадій подивився на нього. Потім на хлопця. Напевно, вигнали з комуни, пальці на правиці відрізані. Намагався сховати руку за спиною. Не рука, а така собі лопатка із плоті. Візок переповнений. Усе забрав.
Відійди від візка і кинь ніж.
Грабіжник роззирнувся. Ніби сподівався на чиюсь допомогу. Сухорлявий, дивиться спідлоба, бородатий, бруднющий. Старий дощовик склеєний скотчем. Револьвер у чоловіка був самозвідний, але він усе одно звів курок. Двічі голосно клацнуло. Крім цього звуку в тиші солоного болотяного пустища було чути лише їхнє дихання. Лахміття того злодія сильно смерділо. Поклади ніж і відійди від візка, а то виб'ю тобі мізки. Крадій глянув на дитину, і побачене його дуже протверезило. Він поклав ніж зверху на ковдри, позадкував і став.