Час від часу натрапляли на сухий вітровал сосон, широкі просіки, прорубані у поруйнованій місцевості. Довкола розкидано уламки будівель і мотки дротів із придорожніх стовпів, схрещених, як в'язальні спиці. На дорозі — завали різноманітного сміття, тож пересуватися з візком було дедалі важче. Врешті-решт сіли на узбіччі й почали вдивлятися в те, що чекало попереду. Дахи домів, стовбури дерев. Човен. А за всім цим — голе небо, а десь далеко завмирав і накочувався похмурий океан.
Довго рилися в уламках уздовж дороги, і зрештою чоловік знайшов для себе полотняну сумку, яку можна було закинути через плече, і невеличку валізу для хлопця. Спакували ковдри, брезент і залишки консервів та вирушили далі з наплічниками та сумками, полишивши візок. Дерлися крізь руїни. Пересувалися дуже повільно. Чоловікові доводилося спинятися і відпочивати. Сів на кинуту при дорозі канапу з роздутими від вогкості подушками. Зігнувся й зайшовся кашлем. Стягнув з обличчя маску в плямах крові, підвівся, вмився, сполоснув її та застиг на дорозі. Білий шлейф дихання. Повернувся і глянув на хлопця. Стоїть із валізою, як сирота, що чекає на автобус.
За два дні дісталися до широкої припливної річки, у повільних водах якої лежав завалений міст. Сіли на зламану підпору та дивилися на потік, що плинув проти течії, звиваючись над залізними ґратками. Чоловік кинув погляд над водою на місцевість за річкою й запитав:
Що нам робити, тату?
Саме так, що саме, підтримав хлопець.
Дійшли до довгої коси припливної твані, у якій лежав напівзанурений у намул човник, стали й роздивилися його. Дуже вже занедбаний. У повітрі запахло дощем. Попленталися пляжем зі своїм багажем, шукаючи прихистку, але нічого не знайшли. Назбирали на березі сяку-таку купу вибілених, кольору кістки дров, розпалили вогнище та сіли в дюнах, накрившись брезентом, спостерігаючи за тим, як із півночі насувається холодний дощ. Невдовзі пішла злива, вода лишала ямки в піску. Вогнище парувало, дим неспішно закручувався кільцями, а хлопець згорнувся під брезентом, по якому тарабанили краплі, і невдовзі заснув. Чоловік натягнув брезент як капюшон і споглядав сірий океан у савані дощу і прибій, що розбивається об берег і знову відступає по темному поцяткованому піску.
Наступного дня попрямували вглиб суші. Широкі мочарі в низині. Сірі подоби папороті, гортензій і диких орхідей, до яких досі не дістався вітер. Іти вперед було справжньою мукою. Минуло два дні, і коли вони дісталися до дороги, він поставив сумку й сів, схилившись на руки, схрещені на грудях, і кашляв доти, доки взагалі міг кашляти. Два дні, а вони пройшли, можливо, кілометрів шістнадцять. Перетнули річку й одразу неподалік натрапили на перехрестя. Буря пронеслася рівниною зі сходу на захід, через перешийок, розрівняла мертві чорні дерева, як водорості на дні потоку. Тут вони й отаборилися, і коли чоловік ліг, усвідомив, що далі не піде й саме тут помре. Хлопець сидів і спостерігав за ним зі сльозами на очах. Ох тату, лише промовив він.
Чоловік дивився, як він іде по траві, стає на коліна і подає йому чашку. Хлопець випромінював світло. Чоловік узяв чашку, випив і відкинувся. З їжі лишилася тільки банка персиків, і він змусив хлопця її з'їсти, а сам не взяв жодного. Я вже не можу, сказав він. Усе гаразд.
Я залишу твою половину.
Добре. Залиш її на завтра.
Хлопець забрав чашку і відійшов, і світло переміщувалось разом із ним. Він хотів спробувати зробити тент із брезенту, але чоловік був проти. Сказав, що не хоче, аби його щось накривало. Лежав і дивився на хлопця, що сидів біля багаття. Він хотів бачити. Роззирнися, сказав він. У довгому земному літописі немає жодного пророка, якого б тут і сьогодні не шанували. Як не кажи, все буде правильно.
Хлопцю видалося, що він відчув у повітрі запах вологого попелу. Пройшовся по дорозі й дістав із придорожнього сміття шматок фанери, каменюкою забив у землю палиці та спорудив з усього хиткий навіс, але дощ так і не пішов. Замість ракетниці взяв револьвер і прочесав околиці у пошуках чогось їстівного, однак повернувся ні з чим. Чоловік узяв його за руку і прохрипів: Ти маєш іти далі. Я не можу піти з тобою. Ти маєш іти. Ти не знаєш, що може стрітися на дорозі. Нам завжди щастило. Тож і тобі пощастить. От побачиш. Просто йди. Усе гаразд.