Коли він прокинувся удосвіта, від вогнища лишилося саме вугілля. Вийшов на дорогу. Усе довкола освітлено. Ніби загублене сонце нарешті повернулося. Тремтів жовтогарячий сніг. Спалахуючи та переливаючись на темному тлі, як північне сяйво, лісова пожежа просувалася пагорбами, що здіймалися над ними, готові спалахнути. Попри холод, чоловік простояв там доволі довго. Колір зворушив у ньому щось давно забуте. Склади список. Прочитай літанію. Запам'ятай.
Похолоднішало. У цих високостях усе застигло. Густий запах диму зависнув над дорогою. Чоловік штовхав візок крізь сніг. Декілька кілометрів щодня. Він навіть не уявляв, чи далеко до верховини. Вони їли мало й постійно відчували голод. Він стояв, озираючи місцевість. Далеко внизу річка. Як далеко вони зайшли?
Йому наснилося, що вона хворіє, а він про неї піклується. Уві сні це скидалося на жертовність, але він думав інакше. Він не піклувався про неї, і вона померла наодинці десь у темряві, й інших снів немає, і немає іншої яви, й історій, що їх можна було б розповісти.
На цій дорозі немає богомовних людей. Вони відійшли, а я лишився, і світ вони забрали із собою. Питання: Чим різняться «ніколи не буде» й «ніколи не було»?
Темрява незримого місяця. Ночі нині лише трохи світліші. Удень вигнане сонце обходить навколо землі, як засмучена мати з лампою.
На світанку на тротуарах сиділи обгорілі люди в задимленому одязі. Ніби невдахи із секти самогубців. Інші намагалися їм допомогти. Упродовж року на гірських хребтах тривали пожежі та чулися несамовиті співи. Крики тих, кого вбивали. Удень мертві, насаджені на палі, стояли вздовж дороги. Що вони накоїли? Йому спало на думку, що у світовій історії, імовірно, було більше покарань, аніж злочинів, але в тому невелика розрада.
Повітря ставало дедалі розрідженішим, і він зрозумів, що перевал недалеко. Можливо, уже завтра. Завтра настало й минуло. Сніг уже не падав, але на дорозі його і так лежало сантиметрів п'ятнадцять, долати візком такий підйом було дуже виснажливо. Він подумав, що доведеться його кинути. Скільки вони зможуть нести на собі? Він стояв і роздивлявся голі схили. Попіл падав на сніг, доки той геть не почорнів.
На кожному повороті здавалося, що перевал просто за ним, аж поки одного вечора він спинився, роззирнувся і впізнав місцевість. Розстібнув горловину куртки, опустив капюшон і прислухався. Вітер серед мертвих стебел болиголова. Порожня стоянка на оглядовому майданчику. Хлопець стояв біля нього. Однієї далекої зимової днини він стояв тут зі своїм батьком. Що це, тату? спитав хлопець.
Прохід. Це тут.
Уранці рушили далі. Було дуже холодно. Десь опівдні знову пішов сніг, тож вони отаборилися раніше, ніж зазвичай, і, присівши під брезентовим навісом, дивилися, як сніжинки падають у багаття. Зранку землю вкривало вже понад десять сантиметрів свіжого снігу, але опади скінчилися і стало так тихо, що можна було розрізнити биття власних сердець. Чоловік наклав гілок на жарини й роздмухав багаття, а потім рушив крізь замети відкопувати візок. Перебрав банки й повернувся, вони сіли біля вогнища і доїли останні крекери з консервованими сосисками. У кишені наплічника знайшов останні пів пакетика какао, приготував напій для хлопця, а собі у чашку налив гарячої води й сів, дмухаючи на неї.
Ти обіцяв так не робити, сказав хлопець.
Як?
Ти знаєш як, тату.
Він перелив окріп назад до каструлі, взяв хлопцеву чашку і відлив собі трохи какао, а потім повернув чашку синові.
За тобою постійно доводиться пильнувати, сказав хлопець.
Знаю.
Якщо не дотримуєшся маленьких обіцянок, не дотримаєшся і великих. Сам так казав.
Я знаю. Більше не буду.
Цілий день вони брели вниз південним схилом. У глибших заметах візок застрягав, і чоловікові доводилося, протоптуючи шлях, тягнути його за собою, тримаючи однієї рукою. Щось, аби зробити сани, можна знайти будь-де, крім цих гір. Старий дорожній знак чи шматок покрівельної бляхи. Обмотка на ногах вимокла до нитки, і цілий день вони йшли замерзлі й мокрі. Чоловік зіперся на візок, щоб відсапатися, а хлопець його чекав. Звідкись згори пролунав різкий тріск. Потім ще раз. Це просто дерево впало, сказав він. Усе добре. Хлопець задивився на мертві дерева при дорозі. Усе добре, повторив чоловік. Усі дерева в світі рано чи пізно попадають. Але не на нас.
Звідки знаєш?
Знаю, і все.
Одного разу вони все ж натрапили на завал дерев посеред дороги, через що мусили розвантажити візок і переносити все через стовбури, а потім знову складати речі на тому боці. У процесі хлопець знайшов іграшки, про які геть забув. Одну з них, жовту вантажівку, він не сховав, а поставив на брезент, коли вони рушили далі.