Годині о 10-й вечора прийшла пірога з людьми Айдуми й дуже цікавою звісткою, яка підтверджувала припущення моїх людей, що тут не можна покладатися на тубільців. Звістка ця полягала ось у чому: цими днями (здається, вчора) з гірських селищ коло Телок-Камрау близько трьохсот чоловік, переважно із селищ Мамай, Віна та інших, справді приходили в Айву, маючи намір забити мене та остаточно пограбувати мої речі. Ця експедиція дуже розчарувалася, заставши в Айві самі тільки обгорілі стовпи замість хатини й людей. Серамці, як каже Давід, дуже занепокоєні цією звісткою і дуже бояться. Давід просив мене спати не тут, а разом з моїми людьми — в урумбаї. Я не згодився.
17 квітня. Знову тривога. Нова звістка прилетіла надвечір. Кажуть, що люди Наматоте й Мавари хочуть напасти на мене вночі або на світанку, і якщо прийдуть, то, очевидно, їх буде багато. Мої люди такі стривожені, що нападу чекають неодмінно цієї ночі, адже страх має великі очі й вуха, а головне, страх заразливий. Мені іноді здається, начебто все, що навкруги діється, я бачу вві сні, а не наяву. Я, звісно, постарався переконати своїх людей і навіть устиг розсмішити їх усіх, спитавши, як це, на їхню думку, гірські жителі потраплять сюди або ж стануть ганятися за урумбаєм по морю, не маючи пірог. Я рішуче відмовився перебратися з хатини на урумбай. Проте через загальну тривогу і реальність нападу доведеться спати одягнутим.
18 квітня. Малював портрети тубільців, вибирав обличчя не надто вродливі чи потворні, а такі, що найбільше підходять до загального типу. Треба сказати, що взагалі розмаїття облич внаслідок різних домішок тут далеко більше, ніж, наприклад, на березі Маклая, навіть у тутешніх гірських жителів, хоч би у вуоусірау. Принаймні форму носа не можна вважати характерною рисою, як того хочуть антропологи, що, не виїжджаючи з Європи і сидячи в зручних кріслах у своїх кабінетах, поділяють рід людський на раси. Між тутешніми папуасами (я маю на увазі тих, що не виявляють помітних ознак мішаної раси) подибуються й плоскі, приплюснуті носи, і прямі, і гачкуваті, й, нарешті, такі, в яких кінчик звисає низько над верхньою губою.
Бачив сьогодні й оглянув уважно папуаську дитину, що цими днями народилася. Передня частина тіла, руки та обличчя були значно світліші у порівнянні зі спиною і лобом. Тіло було жовто-рожевувате, з домішкою сіруватого тону. Волосся кучерявилося великими кільцями. Мене запевняла мати, що батько дитини — її чоловік, але, зважаючи на ставлення тутешніх жінок до серамців, макасарців та інших відвідувачів, антропологові, якщо він не хоче помилитися, не варто вельми довіряти таким розповідям. Цей сумнів у великій мірі применшує значення й вагу спостережень.
Давід і Йосиф зробили сьогодні дуже важливе, але досить неприємне відкриття. Виявляється, мої люди справді скористалися пограбуванням моїх речей в Айві, і після того, як люди з Телок-Бічару пішли геть, вони разом з людьми Наматоте й Мавари розікрали їх, а заодно й речі моїх слуг — Давіда та Йосифа. Деякі з цих речей побачили сьогодні в татумбу (корзині) одного з серамців, саме в Стенберга, багато інших речей вони проміняли на масой. Це наочно доводило, що мені не можна довірятись не тільки папуасам, а й своїм людям.
Останній день дув вест-норд-вест, і хвилювання було значне…
22 квітня. Полювання бідне, бідніше, ніж на суходолі, в Айві. Був присутній під час одруження Тагара з донькою старого радьї Айдуми. Це був дуже простий торг. Тагар купив її за рушницю, вартість якої на острові Серам становить 10 флоринів. На додачу він дав шматок білої бавовняної матерії на 2 з половиною флорини; всього 12 з половиною флоринів. Але Тагар повинен був чекати наступного мусону, щоб узяти дружину в Серам. Вона, між іншим, дівиця не вельми юна, на вигляд їй років за 20, а це тут далеко не перша молодість. До Тагара вона вже, звісно, мала не одного коханця, і сьогодні вранці я був досить здивований, діставши запрошення на їхнє весілля, бо вважав їх давно чоловіком і жінкою, що й було de facto, а сьогодні стало de jure.
23 квітня. Прокинувся рано, бо мав намір вирушити з Давідом на полювання. Поки я пив каву, милуючись при ранковому освітленні гірським краєвидом, Йосиф розповів, що вночі знову була велика тривога. Прийшла якась пірога з Мавари. Коли до неї гукнули, вона хотіла відпливти геть. Він, Йосиф, кликав мене з урумбая, та я, мабуть, спав, бо нічого не відповів. Я справді спав дуже міцно, і все, що Йосиф розповідав, було для мене новиною. Йосиф додав, що капітан Мавари — один з найголовніших учасників грабунку в Айві і взагалі причина того, що сталося там, — був саме в тому човні, який приплив уночі.