Деякі миклухознавці пишуть: «Науковий і громадський подвиг Миклухо-Маклая, його всесвітня слава пов'язані передусім з його перебуванням на Новій Гвінеї. Недарма частину південно-східного узбережжя цього великого острова названо Берегом Маклая». І, говорячи про це, мають на увазі головним чином саме його перше п'ятнадцяти-місячне перебування на північному сході Нової Гвінеї, коли до якоїсь громадської діяльності Маклая було ще далеко. Це одне. По-друге, узбережжя затоки Астролябії дістало назву Берега Маклая зовсім не з поваги до російського вченого. Так назвав його він сам, але на жодній з географічних карт назва Берег Маклая не утвердилась. Вона живе лише символічно в миклухознавчій літературі й суто географічно нічого не означає.
Прибувши на Нову Гвінею й поселившись серед папуасів її північно-східної частини, Маклай ще довго не залишав своєї позиції стороннього спостерігача. Інакше свою діяльність він поки що не мислив. Та жити серед людей і стояти осторонь їх неможливо. Тому так чи інакше, але брати участь у їхньому громадському житті йому довелося. Поставлений перед необхідністю постійно спілкуватися з жителями сусідніх поселень — то в чомусь допомагаючи їм, то розв'язуючи якісь суперечки, — він уже не міг тільки безпристрасно спостерігати їх, як негрів Бразілії чи патагонців Магелланової протоки. Поступово входячи в їхнє щоденне життя-буття, з плином часу він став для них своєрідним янкі при дворі, короля Артура, тобто людиною, яка не тільки володіє чудесними, ніколи не баченими досі речами, а й сама вершить чудеса: стріляє з рушниці — творить грім, підпалює спирт — запалює воду тощо. Фантазія первісних людей, які ще не зіткнулися з цивілізацією білої людини, наділила його надприродною силою й визначила йому місце на землі як людини з Місяця. І цей свій авторитет він досить вміло підтримував, нічого навмисно не підтверджуючи, але нічого й не спростовуючи, бо це викликало до нього безмежну довіру, що, в свою чергу, дуже сприяло його дослідженням.
Звичайно, добитися такого успіху в «дикунів» було нелегко. Спочатку це вимагало від Маклая надзвичайної мужності, твердості й сили духу, а потім великого терпіння, неймовірного такту й у кожному своєму вчинку бездоганної чесності, яка ставала всякому очевидною.
За тих умов, у яких він опинився, з його боку це, безперечно, був подвиг, але не громадський, а передусім моральний, який обумовин і подвиг науковий, який приніс у кінцевому підсумку те, про що тут уже мовилося — незаперечний доказ того, що біологічно папуаси такі самі люди, як усі інші, тільки історичними обставинами поставлені на значно нижчий ступінь суспільного розвитку в порівнянні з європейцями.
Довівши це, Миклухо-Маклай мав усі підстави бути задоволеним і в усе подальше не втручатися, оскільки політична суть його досліджень випливала з них сама собою, що й було одразу ж помічено журналом «Де Стюв» і газетою «Бінтанг Тімур», а також європейськими вченими, які стежили за науковими публікаціями в журналі «Natuurkundig Tijdschrift». По полігенізму, який стверджував, що темношкірі раси є проміжними ланками між мавпою і людиною, було завдано нищівного удару. Без будь-яких гучних заяв самого Маклая. За нього попрацювала його безпристрасна стаття «Антропологічні нотатки про папуасів Берега Маклая на Новій Гвінеї».
Та ось він потрапляє на берег Папуа-Ковіай, бачить грабунки, насильство, спустошливі наскоки малайських радій І султанів на й так беззахисних папуасів, з одного боку, й цілковиту байдужість голландських властей, з другого.
Обставини передусім змінюють Маклая як людину. О, це вже не сторонній спостерігач і не такий собі слабосилий місіонер-блукач, що умиротворює ворогуючі племена самими гуманістичними словами. Тут гуманістичні заклики не діють, та й безглуздо їх проголошувати. Груба, сліпа сила вимагає такої ж сильної відповіді. І тепер він, не замислюючись, ладен застосувати шестизарядний револьвер їй його прямим призначенням. Так, він, як і досі, кволий, вражений багатьма недугами, але воля його несхитна, дух невгамовний. Прагнучи до мети, він рішуче змітає на своєму шляху всі перепони, примушує всіх коритися своїй волі. І втричі дужчий звіроподібний капітан Мавари тремтить перед ним дрібним дрожем.