9 грудня. Вирядивсь уранці в Сінгапур, одержав кілька листів і книжок з Європи, але жодного очікуваного листа з Богора. Гірке почуття кілька разів з'являлося й надокучало мені, навіть за обідом у Sir Klarke і навіть у театрі…
16 грудня. Був розкішний захід сонця, який нагадав мені про обіцянку, дану обопільно Л. Л. — М. М. (Лючією Лаудон і Миклухо-Маклаєм — О. І.)
17 грудня. Спогади про Богор іноді наповнюють мене дуже гіркими почуттями. Наука: не приязнитися ні з ким і не вірити в інших…
22 грудня. Багато думав про Л. і Богор…»
Маклай чекає з нетерпінням у Сінгапурі її листів, думає про неї, та легковажна екс-губернаторша забула про нього, тільки-но він щез з-перед її прекрасних очей. Тому й гірко йому.
А діло, однак, є ділом, і Маклай, так і не діждавшись нічого з Богора, виряджається в дорогу — в нетрі Малакки, де європейці до нього ще ніколи не бували. Мандрівка попереду важка й небезпечна, набагато небезпечніша, ніж на берег Папуа-Ковіай. «Непевний крок у гірських ущелинах внутрішніх районів, — писав німецький місіонер П. Шебест, який побував у Малацці в 1924–1925 роках, — нещасний випадок під час неодноразових мандрівок на плоту по жахливих бистринах гірських річок, стрибок тигра темної ночі, коли невеликий караван спочивав у лісі, напад зграї малайських мародерів, численні тропічні недуги… Як часто ці небезпеки могли коштувати мені життя!.. Мої нерви не витримали».
У порівнянні з П. Шебестом Маклаєві, який ішов у цілковиту безвість на півстоліття раніше, було незрівнянно важче. Але російський учений не знає страху, нерви його міцні. І перше відкриття на нього чекає вже на околицях Йохор-Бару. На вирубці лісу махарадьї він зустрічає напівголих людей племені оран-якун, про яких у своєму щоденнику пише:
«Я спершу звернув увагу на волосся; у більшості волосся кучеряве, але в декого зовсім пряме, зате в трьох або чотирьох жінок і кількох дітей воно напівпапуасоподібне, геть-чисто як у папуасів-покручів, яких я часто зустрічав неподалік Сераму. Я прийшов до висновку, що тут неминуче повинна бути домішка папуаської крові, дарма що голови брахікефальні (у чистих папуасів вони доліхокефальні, як це доводили європейські вчені, але Маклай уже довів протилежне, виявивши на Філіппінах споріднене з папуасами брахікефальне плем'я негритосів. — О. І.) і колір шкіри — не темніший, ніж в інших малайців…»
З величезними труднощами, злигоднями, небезпекою експедиція по джунглях Малакки тривала п'ятдесят днів. На жаль, окрім того, що було вивчено ще кілька племен лісових людей та здійснено перше знайомство з країною, ніяких інших здобутків вона не принесла. Чистокровних папуасів, про існування яких у Малацці говорив академік Бер, Маклай не виявив.
З лютого 1875 року він повернувся до Йохор-Бару, потім на якийсь час оселився в Сінгапурі на віллі російського віце-консула Вампоа, відвідує Бангкок, знову перебирається в резиденцію йохорського махарадьї. Скрізь його стрічають дуже люб'язно, але спокою, можливості працювати в тиші й затишку він ніде не знаходить. Врешті, змучений усякими поневіряннями, він вирішує купити в йохорського махарадьї клапоть землі, щоб побудувати Тампанг-Сснанг («Місце Спокою»), про який пише в Неаполь професорові А. Дорну:
«Передусім ця станція… має слугувати мені, в мою відсутність і після моєї смерті вона буде до послуг кожного, хто вивчає природу і знайде її зручною для своєї роботи.
Моє «Місце Спокою» може надати такі вигоди. Будинок має дві досить просторі кімнати, кожна з верандою, окрім необхідних служб, з трьох боків оточений водами протоки, а з четвертого прилягає до незайманого лісу.
Будинок буде скромно умебльований, устаткований невеликою бібліотекою й забезпечений необхідним начинням для домашнього вжитку.
Окрім того, він матиме дві досить значні вигоди, а саме — прекрасний вид і цілковите усамітнення.
Користуватися цим «Місцем Спокою» зможе кожен дослідник природи, байдуже якої національності, але тільки чоловічої статі. Присутність жінки, відвідувачки або помічниці дослідника природи, якщо це його не стіснить, не забороняється, але поки що «Місце Спокою» повинне зоставатися вірним своєму імені й моїй ідеї; присутність дітей у ньому недопустима.
Я купив ділянку землі, на якій буде побудовано дім, у махарадьї йохорського. Це невеликий пагорб, який виступав мисом у Селат-Тебрау. В моїй духівниці я заповім, щоб ти родина ніколи не продавала дім, а також не давала б йому ніякого іншого призначення, окрім як наукової станції, ніколи б його не рушила й не вирубувала прилеглого ні нього лісу; найбільше, що можна допустити, — це одна або дві просіки для пішохідних стежок у лісі, який назавжди повинен лишитися взірцем незайманого первісного лісу. І хоч Тампанг-Сенанг може бути згодом перебудований, він ніколи не може бути збільшений, щоб не втратити характеру усамітненого притулку для одного природодослідника.