Я поспішаю написати Вам про це… бо вважаю вельми корисними такі станції для природодослідників у цих частинах світу (Східно-індійський архіпелаг, Австралія, острови Тихого океану, Японія тощо)…
Готелі ніколи не можуть бути зручним місцем для роботи через гамір і метушню, що неминучі тут; також і гостинність друзів, хай би якою широкою і люб'язною вона була, не може задовольнити всі потреби дослідника природи. Ці потреби, я гадаю, задовольнить станція, яку я проектую, вона хоч і скромна, але, безперечно, спокійна, де можна буде працювати, не заважаючи іншим, нічим не розважаючись і не покладаючи на себе ніяких обов'язків.
Головною причиною того, що я вибрав Йохор, є сусідство з Сінгапуром, до якого від Тампанг-Сенанга три-чотири години ходу. Вигода такого розташування полягає в тому, що тут гарне сполучення з усіма країнами світу, що в Сінгапурі й Батавії є прекрасні бібліотеки і що в Батавії учені статті можна друкувати французькою, англійською або голландською мовами у «Natuurkundig Tijdschrift», а в Сінгапурі — англійською в «Jounial of Eastern Asia»…»
Водночас із проектуванням відлюдного «Місця Спокою» під Сінгапуром він виношує ідею, яка зародилася в нього ще на Яві, будівництва в різних частинах світу зоологічних (морських) станцій, на яких могли б працювати не одинокі природодослідники, а одразу по кілька чоловік, причому різних націй і рас, і пише про це в Російське географічне товариство:
«Я маю намір не лише повторити при нагоді З'їздові російських природодослідників мою пропозицію 1869 року — заснувати зоологічні станції в різних місцевостях Росії, — а й звернутися до різних іноземних учених товариств з пропозицією заснувати такі зоологічні станції в різних частинах світу, як, наприклад, на Ост-Індійському архіпелазі, в Австралії, в Полінезії, в Південній Америці (в Магеллановій протоці) тощо, і маю глибоке переконання, що рано чи пізно мої пропозиції збудуться».
Поки що Маклай говорить тільки про зоологічні станції, але насправді його ідея значно ширша. Для практичної користі всього людства він мріє про організацію міжнародного співробітництва вчених з усіх галузей природознавства, яке б координувала єдина Міжнародна асоціація вчених. Іншими словами, мовилося про таку асоціацію, якою майже через століття стане відділ природничих наук ЮНЕСКО. Ось як далеко дивився російський учений, починаючи з малого — «Місця Спокою»!
Але він не забув і про те, що в першій його подорожі по Малаккському півострову головної мети не було досягнуто — чув тільки від місцевих жителів про людей, схожих за їхніми описами на папуасів, та самому бачити не довелось. І він знову збирається в дорогу, в ще глибинніші райони Малакки, і знову вибирає вихідним пунктом Йохор-Бару.
Цього разу експедиція триває три місяці, до того ж у найгіршу пору року — в сезон дощів.
Переборюючи постійні напади пропасниці, вчений блукає в глухих нетрях півострова «пішки, на слонах, на плотах і в тубільних прау найрізноманітніших розмірів та конструкцій, то сам, то з почтом у тридцять чи сорок чоловік». Мандри ці надзвичайно важкі, але… «я перейшов через невисокий гірський хребет до верхів'я р. Лебе (притока р. Клантан), де всі труднощі й незручності подорожі спокутувалися несподіваним і блискучим результатом: я знайшов нарешті незмішане папуаське плем'я, яке жило номадно в гірських лісах, у верхів'ях річок Пахана, Трінгано й Клантан».
І ще:
«Спустившись по р. Клантан майже до її гирла… я знову вернувся в гори почасти пішки, почасти на слонах… і майже вдруге перетнув упоперек Малайський півострів, Причому мені знову пощастило зустріти, а точніше сказати, знайти оран-сакай, дуже схожих в усьому на оран-сакай гір Клантану й Пахану. Хоч я був дуже близько від західного берега, мені довелося вернутись до східного, щоб Ознайомитися з оран-семанг Сінгоро й Кеди…»
Обидва племені оран-сакай і оран-семанг — чистокровці папуаси. Таким чином, гіпотеза академіка Бера про походження меланезійської раси, а може, й усього людства І Центральної Азії дістала своє перше реальне підтвердження.
Це був ще один удар по полігенізму, який стверджував, що народи, які населяють нашу планету, такі різні за своїм зовнішнім виглядом і розвитком через те, що виникли вони в різних місцях земної кулі і в різний час. І це було ще одним науковим підтвердженням російської гуманістичної думки, що поділяла в цьому питанні версію академіка Бера. З іншого боку, це був початок вивчення доісторичних міграцій народів, до чого учені світу по-справжньому взялися тільки в наш час. Маклай випередив їх на століття.