Роботи стільки, що вгору ніколи глянути. Знову купила маленьку друкарню і невдовзі сподіваюсь відновити випуск «Друга малайця». Було б чудово, якби Ви погодилися написати для нього хоча б дві-три статті. Теми — будь-які, але зараз мене особливо цікавлять місіонери і взагалі атеїстика. Я знаю, для Вас це не головне, одначе не уявляю, хто б міг написати про такі речі сильніше за Вас. Досі пам'ятаю, яке приголомшливе враження справила на мене Ваша критика раю. Нічого більш убивчого і до смішного очевидного про релігію я ніколи не читала.
Статті в моїй газеті, звичайно, можуть ускладняти ваші стосунки з властями Ост-Індії. Але що перешкодить нам придумати псевдонім?
Прошу Вас, не відмовляйтесь.
Жду з нетерпінням.
Кетті».
На жаль, невідомо, писав Маклай для «Друга малайця» чи ні. Жодного сінгапурського номера цієї газети знайти не пощастило. Зникли і всі подальші сліди Кетрін Шеффер. На думку індонезійців, які розповідали мені про неї на Яві, вона знову попала до рук голландської колоніальної поліції і, можливо, закінчила свої дні в жіночій тюрмі Батавії або кудись була вислана. Проте це лише здогад. З вірогідних джерел ми маємо ще тільки одну коротку згадку про неї в записках Маргарита Робертсон. Дружина вченого пише, що Маклай, «не маючи звичайно серед жінок ніяких сердечних симпатій, все-таки вирізняв серед своїх знайомих молоду голландку на ім'я Кетті, яку із захватом називав Маратом Океанії».
Для нас, до речі, ця остання деталь дуже важлива. Вона ще раз підтверджує, яким було ставлення Маклая до Великої французької революції. Не поділяючи її ідеалів, він не називав би «із захватом» Кетрін Шеффер Маратом Океанії. Саме Марат, один з найкращих медиків Європи, видатний фізик, хімік, визначний філософ, письменник і журналіст, який усе своє життя підпорядкував інтересам революції, міг бути для Маклая взірцем служіння людям. Де його, Маратові, слова повторив Маклай, відповідаючи одного разу на запитання, що він думає про обов'язок таланту: «Талант дано людині для накопичення і щонайдосконалішого осмислення різних знань, потрібних як зброя п боротьбі за досягнення гуманістичних цілей суспільства, По всяка обдарованість є власність не особиста, а завжди суспільна. Тому суспільна, що природа, наділяючи того чи Іншого суб'єкта певними здібностями, дбає не про щось одиничне, а про єдине ціле, тобто про гармонійний, а отже, гуманістичний розвиток усього людства. Ми не знаємо поки що самої механіки цього явища, але що воно не випадкове і випливає з природних законів доцільності — незаперечно».
На той час у науці ще не було поняття партійності, але Марат був, мабуть, першим європейським ученим, який на практиці показав, що будь-яка з наук, навіть фізика і хімія, є і мають бути партійними. «Якщо вчений, хай то буде фізик чи хімік, — казав він, — заявляє, що його робота обмежується стінами лабораторії, він верзе нісенітницю, будь-які пошуки на щось спрямовані й неодмінно містять у собі не тільки суто академічну ідею, але також практичну й моральну. Чому й кому вони служать? — запитання не пусте й ніким не вигадане. Воно неминуче. Яка ваша моральна позиція, така й підпорядкованість вашої праці».
Полум'яний Марат — ось хто був одним з ідейних натхненників Маклая. І тому, певно, прагнула наслідувати Марата й Кетрін Шеффер.
Та вернімося до Амбоїни.
Ми спинилися на цьому острові, щоб зустрітися з учителем Якобусом. У Богорі доктор Сурото розповідав мені про нього як про людину, життя й боротьба якої — блискуче підтвердження наукових висновків Маклая про однакову природну повноцінність народів усіх націй і рас.
— На Новій Гвінеї, — сказав доктор Сурото, — ви ще побачите людей, які не піднялись у своєму розвитку вище за кам'яний вік. Та якщо ви познайомитесь із Якобусом, у вас не лишиться сумнівів, що папуас здатен думати й відчувати так само, як усі. Наперед визначеним дикуном ніхто не народжується. Все залежить від того, в яке людина потрапляє середовище і які воно дає йому знання. Це, звичайно, звучить банально, я не відкриваю нічого нового, та не слід забувати, що расизм живий. Вчення Маклая для багатьох давно стало істиною, проте мільйонам інших за свою людську гідність і досі доводиться боротись. Заклик узаконити рівноправність усіх націй і рас для них поки що тільки бойове знамено.
Вилітаючи з Джакарти, ми дали йому телеграму, і він зустрів нас в аеропорту. Те, що я з Радянського Союзу, здавалося, його анітрохи не здивувало.