І в тому, і в іншому випадку революція через демократію приходить до тиранії, повалення якої веде лише до повторення пройденого. Або знову недовговічна демократія, або олігархія і т. д.
Так учив Платон, і це вчення протягом майже двох з половиною тисячоліть, що минули після смерті великого грека, історія підтверджувала багато разів-. І все-таки, усвідомлюючи велич Платона, Маклай ставився до його ідей і поглядів на світ критично, впевнений у тому, що ніякі соціальні постулати не можуть лишатися догмою навічно, хоч би як довго їх потверджувало саме життя. Усе тече, усе змінюється…
Звичайно, і Платон, і його послідовники, в тому числі Кант і Гегель, не грішили проти істини, пояснюючи недосконалість людського суспільства недосконалістю людської природи. Однак людина, як частина живо» природи, і громадянин, як продукт певної державної системи, не одне й те саме. Виходить, усе залежить від того, яка. буде держава і як вона виховає своїх громадян. «Хто жадає створити досконалих людей, — сказав Арістотель, — той повинен створити досконалих громадян, а хто хоче створити досконалих громадян, повинен створити досконалу державу».
Але ж якою має бути держава, щоб її громадяни жили в мирі, злагоді й усі по-справжньому були рівні? Ось альфа і омега всіх революційних теорій.
Маклай у свій гейдельберзький період, очевидно, не був знайомий з опублікованим у 1848 році «Маніфестом Комуністичної партії» К. Маркса і ©. Енгельса. Такі терміни, як «робітничий клас», «пролетаріат», «буржуазія», «комунізм», у його студентських конспектах та записниках того часу взагалі не трапляються. Чомусь він уникав уживати навіть слово «соціалізм», хоча соціалістичними ідеями захоплювався ще в гімназії. Та й тут, у Гейдельберзі, в його зошитах конспекти праць Шарля Фур'є, Роберта Оуена й Сен-Сімона посідали більше місця, ніж Гегеля й Канта. При цьому дві ідеї Сен-Сімона він виділив осібно: справедливе те суспільство, в якому кожен працює за здібностями, одержуючи за працею, і справедлива та держава, яка із знаряддя управління людьми перетворюється на знаряддя організації виробництва.
Це означало, що Сен-Сімон проголошував соціалізм: суспільство без експлуатації людини людиною і держава, заснована не на традиційному насильницькому примусі, а на нових принципах економічних відносин. Усі засоби виробництва належать державі, і вона, держава, планово керуючи цим виробництвом, тим і обмежує свої функції. А потрібний правопорядок забезпечується однаковою економічною залежністю всіх громадян від виробництва. Усі зобов'язані протопати, всі одержують: пі працю, а тому немов соціального підґрунтя для злочинів, які, на думку Сен-Сімона, породжуються тільки злиднями або заздрістю бідних багатим. Коли ж хтось не може чомусь працювати, того бере під спою матеріальну опіку держава, яка має для цього спеціальні засоби, що надходить із суспільних фондів.
Навряд чи вісімнадцятилітній Маклай міг передбачити, що саме цим двом ідеям Сен-Сімона, доповненим і розвиненим марксистами, в порівняно недалекому майбутньому судилося втілитися в життя й не де-небудь, а в його рідній Росії. Звертає на себе увагу однак те, що з усіх утопічних мріянь Сен-Сімона він вирізнив саме ці дві ідеї як найреалістичніші.
Та на двох ідеях, хай навіть найблискучіших, держави не побудуєш. Це була тільки відправна точка, маленький просвіт у завісі невідомого, розсунути яку повинен був сам Маклай. Таке принаймні він ставив перед собою завданим, вирішивши створити модель нової, «своєї» держави.
На жаль, його нотаток на цю тему до нас дійшло небагато, та й ті, як то кажуть, з других рук — то у французьких перекладах князя Мещерського і Габріеля Моно, того самого паризького друга Миклухо-Маклая, який за життя вченого написав про нього перший літературний нарис, а потім і першу посмертну книжку, то в англійських статтях Валентина Миклашевського. Та якби навіть при перекладі з російської (може, німецької) вони щось і випустили чи переклали не зовсім точно, то змінити хід авторських розмірковувань не могли, а самі думки — й поготів. Тому, хоча ці нотатки, так би мовити, вторинні і тому, може, на погляд ортодоксів від науки, сприйняти їх як оригінальні документи не можна, все ж таки вони заслуговують на увагу.