Виходить, у «справедливій» державі принцип розподілу благ має бути розподільним.
… Окрім пристрасті до тілесного вдоволення, Шарль Фур'є налічує ще дванадцять пристрастей людських: смак, дотик, зір, слух, нюх, почуття дружби, честолюбства, любові, батьківства, пристрасть до «інтриги», прагнення до різноманіття, до об'єднання в групи.
Чи можна розумом подолати пристрасть? Безперечно. Та чи можливий розум, однаково здоровий у всіх? Ні, не можливий. Отож не можливе й зрівнювання людей. Гармонійно процвітаючим, розумним і сильним може бути лише суспільство, в якому при рівних громадянських правах і можливостях заохочується змагання здібностей і людям більш обдарованим віддається перевага й призначається більша винагорода за більш плідний чи більш значимий (необхідний) труд. Безглуздо робити революцію, яка обернула б людей на однорідне стадо двоногих. Одначе принцип зрівнювання таку загрозу в собі і криє: притаманні енергійним і особливо обдарованим натурам честолюбні прагнення, не досягаючи нагород за відзнаку, втрачають сенс, а отже, втрачаються й найдійовіші спонуки до вдосконалення…»
Зупинися на хвилину, читачу, подумай…
По Європі щойно прокотилася хвиля люто придушених революцій. Реакція, поліцейський терор, налякано принишклі маси трудящих. Багато хто вважає, що віднині часи революцій безнадійно канули в Лету. Кволі ознаки життя виявляють ще тільки очолювані шаленим Бакуніним анархісти та крикуни-пустомолоти буржуазні ліберали. Одні, пішовши в підпілля, й далі вимагають зрівняння всіх і в усьому, другі, примирившись з пануванням ожилої духом аристократії, жадають і для себе привілеїв.
Перший том «Капіталу» Маркса побачить світ через три роки. А поки що чіткого розуміння обстановки, яка склалася в Європі, немає ні в кого, а тому немає і- реалістичного уявлення про те, куди повернуло колесо історії. Зацькована революційна думка якщо десь ще і жевріє, то далі несмілого повторення старих утопій не ступає. Знову прекраснодушні мрії про нездійсненний «золотий вік».
І ось у цей час революційного занепаду, розчарувань і майже цілковитої зневіри у можливість хоч якихось соціальних змін вісімнадцятирічний юнак, тобто за нинішніми мірками вчорашній десятикласник, незважаючи на все це серйозно розмірковує над принципами розподілу матеріальних й усіляких інших благ у майбутній народній державі, в недалекій побудові якої він не має анінайменшого сумніву. І не просто розмірковує, а, як ми тепер бачимо, приходить до правильного висновку: «Гармонійно процвітаючим, розумним і сильним може бути лише суспільство, її якому при ріпних громадянських правах і можливостях…»
Випадково знайдена вдала думка? Що ж, можна, мабуть, припустити й таке. Але це було б надто просто. Вдалі думки на порожньому місці не виникають. «Щоб народжувати свої ідеї, — скаже згодом Маклай, — треба передусім нагромадити чужі і навчитися мистецтва порівнювати».
Широта пізнань юного Маклая вражаюча. Окрім давньогрецьких і римських філософів, він чудово знає всю німецьку філософію, французьких енциклопедистів, англійську політекономію, соціалістів-утопістів, право і, що найважливіше, блискуче розуміючись на людській психології, і твердо стоїть на реальному земному грунті, не дозволяючи собі ніяких емпіричних ілюзій. Це людина, яка глибоко усвідомлює марність зовнішньо, здавалося б, чудових, а практично нежиттєздатних ідей. Саме тому взяту на озброєння анархістами ідею Руссо про загальне зрівняння всіх І в усьому і теорію Сен-Сімона про перевагу розуму над Потребами й пристрастями, яку пропагували послідовники Роберта Оуена, він рішуче відкидає, причому робить це, виходячи саме з людської психології: «… честолюбні прагнення, не досягаючи нагород за відзнаку, втрачають сенс, й отже, втрачаються й найдійовіші спонуки до вдосконаленій!…» Не може людина за своєю природою до чогось пригнути, не маючи на те якихось стимулів, бо не свідомість визначає буття, а буття — свідомість.
Коли зважити, що більшість європейських теоретиків революції в той час стверджували протилежне, то матеріалістично чітка позиція вісімнадцятирічного російського юнака з Гейдельберга не може не захоплювати. По суті, він сміливо протиставив себе всім тим, у кого вчився. І це не юнацьке завзяття, не протиборство заради протиборства, а зрілі переконання, породжені напруженою працею розуму.
Але далі:
«Народна держава, що поставила собі за мету невпинність прогресивного розвитку й впровадила в практику розподільний принцип використання благ, повинна особливо заохочувати людей п'яти категорій: учених, дослідників, інженерів, працівників освіти й медицини, а також офіцерів армії та флоту як головних охоронців держави. Що ж до осіб, які керують державою, то, віддаючи їм належне, слід пам'ятати, що благородне прагнення виправдати довіру народу не може й не повинне бути пов'язане з особливою винагородою, й надмір обдаровувати їх не слід. Більше того, аби всі знали, в що обходяться народові його управителі, про грошове утримання уряду в цілому й кожного його члена зокрема, а також про утримання осіб, які обіймають важливі державні посади, треба широко оповіщати; суму ж утримання визначати з участю депутацій народу.