Частина друга
ПОЛУМ'Я ДЖУНГЛІВ
Без перебільшення можна сказати, що після Чарлза Дарвіна, який здійснив колосальний переворот в усьому природознавстві, Миклухо-Маклай був найгеніальнішим реформатором науки про людину. Але якщо Дарвіна, який услід за теорією природного добору створив теорію походження людини, життєві проблеми народів хвилювали мало, то Миклухо-Маклай завдання науки від долі людства ніколи не відділяв. Навпаки, що глибше пізнавав він людську природу, що більше переконувався в суто біологічній рівноцінності всіх націй і рас, то гостріше відчував потребу боротьби за вселюдську соціальну справедливість і рівноправність народів. Безпристрасна наука робила його пристрасним трибуном поневолених.
ГАБРІЕЛЬ MOHO, доктор історії
1889 р., Париж
Коли заходить мова про Миклухо-Маклая, в основному згадують його новогвінейську епопею. Вона, безперечно, сповнена драматизму і в розумінні збору цінного наукового матеріалу дала Маклаєві дуже багато, але це не означає, що, проживши серед папуасів загалом три з лишком роки, він тим і завершив справу свого життя. Були у нього й інші, не менш, а подекули, може, й драматичніші подорожі. Наприклад по Малаккському півострову. Проте як учений-мислитель, що здобув світове визнання, він остаточно сформувався все-таки в Батавїі. Саме в цій столиці колишньої Нідерладської Індії вперше побачили світ його найважливіші праці з антропології та етнографії народів Океанії, і тут же, у Батавії, він уперше показав себе визначним громадським діячем. На жаль, батавський період його життя досі лишається майже зовсім не вивченим.
Є. Н. ПАВЛОВСЬКИИ, академік
1959 р., Москва
У моїй колекції картин є дві, які особливо дорогі моєму серцю, — вони написані рукою легендарного Маклая, чиє ім'я ми промовляємо з такою ж повагою, як імена тих, хто на полях бойовищ віддав життя за нашу свободу.
АХМЕТ СУКАРНО, президент Індонезії
1962 р., Джакарта
Сині пасма гір, а між ними начебто ширяє срібна стрічка асфальту. Над горами білі-білі хмари, з прозеленню синє небо. Прямо над головою нестерпно яскраве сонце, мов вогняна сфера, що пливе в блакиті. Далеко попереду курять вулкани. Може, то лише гра хмар, але ти бачиш вершини вулканів — над ними сизий, з домішкою білизни й блакиті дим. Одна з вершин нагадує знайомий з кольорових листівок профіль вулкана Тангкубан Прац. Звідси до нього понад сто кілометрів, і то, мабуть, не він, але дуже схожий.
Тангкубан Прац — Перекинутий Човен. Про цей вулкан складено легенду.
В одному селі жила прегарна вдова Джеліта. Злі жінки відняли в неї сина, маленького Агонга. Вони казали, що своєю вродою вдова засліплює жонатих чоловіків.
— Іди геть у джунглі й ніколи не вертайся, — сказали жінки Джеліті. — Хлопчик зостанеться з нами, бо в джунглях його можуть розірвати тигри.
Джеліта плакала, благала вернути їй Агонга.
— Я боронитиму його, він же мій син, — казала вона крізь сльози. — Ви знаєте, я добре стріляю з лука.
— Ні, — відповіли жінки, — ти підеш сама! То правда, що Агонг твій син, але він ще дитина, і ми не можемо ризикувати його життям, бог нам цього не простить. А ти непутяща, ти йди, за тебе кари нікому не буде.
Вони зав'язали Джеліті очі й повели в дрімучий ліс. Агонга взяла собі за сина жінка, що не могла народжувати дітей і найбільше ревнувала свого чоловіка до Джеліти.
Вдова-красуня довго блукала, але так і не знайшла дороги з джунглів. Назад вороття не було.
У шаньці, що їй повісили за спину жінки, Джеліта побачила сокиру, мотику, торбинку рису й десяток курячих яєць. Вона збудувала хатинку, засіяла рисом невеличке поле. Яйця хотіла було з'їсти, та потім вирішила покласти їх у теплий попіл, щоб з них вилупились курчата. Поки достигав урожай рису, харчувалася дикими плодами джунглів.
Минули роки, і ось одного разу біля хатинки Джеліти з'явився відважний молодий мисливець. Побачив Джеліту й одразу ж закохався в неї.
— Будь моєю дружиною, красуне, — сказав мисливець.
— Я набагато старша за тебе, відважний юначе, — відповіла Джеліта.
— Того не може бути, красуне. Твоє личко — як ранковий світанок. Такі ніколи не старіють.
— Гаразд, — каже Джеліта. — Якщо ти так наполягаєш, я згодна. Тільки ми з тобою мусульмани, а за мусульманським звичаєм за наречену викуп треба платити. Батьків я не маю, живу сама, отож плату твою прийняти нікому. Хіба ти можеш женитися, порушивши мусульманський закон?