— Ви гадаєте, це тільки експеримент?
— Для науки важливий експеримент. Я дуже добре розумію, що російським ученим, які працювали тут напередодні двадцятого століття, було приємно лишити пам'ять про свою батьківщину. Але горобину взяли не випадково. Віддалено вона схожа з тропічним ясеном, мені здається, для акліматизації її взяли саме тому.
— Береза й горобина — два дерева, що символізують Росію, як у вас варингін і кокосова пальма.
— Правда? Не знав. Виходить, у нас є схожі звичаї. Я покажу вам приклад.
Ми йшли вузькою прямою доріжкою, що пролягла метрів на вісімсот. По обидва боки на величезній площі росли самі пальми. Це був знаменитий богорський пальметум. Равенала потрапила сюди випадково, вона зовсім не пальма, а трав'яниста рослина з величезним віялом листя, схожого на пальмове. Воно розміщене в одній площині біля спільної основи. У стовбурці — заглиблення, і листя начебто стоїть у вазі. Там завжди збирається вода. Тому равеналу й називають деревом мандрівників. У найпосушливішій місцевості біля равенали завжди погамуєш спрагу.
Ми звикли вважати всі пальми однаковими. В нашій уяві найчастіше виникає кокос. Насправді ж це численні група деревних порід, різниця між якими така ж велика, як між деревами нашого лісу. Пальма ротанг росте у довжину на 250–300 метрів. Це дерево-удав, ліана, здатна прижитися де завгодно, в будь-яких нетрях. А ось пальма пальміра почуває себе добре тільки на відкритій місцевості, де багато сонця й вологи. Зовні вона схожа на кокосову, але вишуканіша, хоч стовбур її набагато товщий. Пальміра — дерево-скарб. Її молодий плід — смачна й поживна їжа, з ядра цього ж плоду можна напитись. А якщо розколоти його й підсушити, буде копра. Масло, добуте з копри пальміри, дуже пахуче, в ньому багато всяких вітамінів. Коли пальма цвіте, з початків її суцвіть сочиться солодкуватий сік, з якого роблять пальмове вино. У черенках листя — прекрасне волокно для пряжі. З нього можна ткати тканину на костюми, плащі. З волокна пальміри плетуть також міцні канати для корабельного такелажу і тчуть парусину. Нарешті, в пальміри цінна деревина, вона міцна, і її легко обробляти. Але й це ще не все. У пальміри цінне все. З її листя індонезійці роблять корзини, чудові капелюхи й довговічні покрівлі на хатинах.
Пальмових порід у Богорському ботанічному саду зібрано сотні. Сагова пальма, із стовбура якої добувають крохмаль, цукрові пальми, олійні, фінікові… Безліч диво-нижних творінь природи, що містять щедрі дарунки землі.
За пальметумом почалася плантація гігантських фікусів і пандануса — дерева, яке стоїть наче на підпірках. Повітряне коріння росте від стовбура й тягнеться до землі під кутом 30–40 градусів. Товщина його іноді як дві руки й скрізь однакова, начебто дерево підперли бамбуковими палицями.
Усе дивовижне і все прекрасне. Не перестаєш дивуватися неймовірному таланту природи. Тьмяніють бездоганні кольорові фотографії, коли я згадую плантацію розквітлих кактусів. Ясно-червоні квіти їхні сяють так, що аж в очах мерехтить. Квіти наче вирізьблені з коштовних рубінів з шматочками сонця всередині. І як вирізьблені! Чарівник-ювелір не допустився жодної промашки, не примітиш жодної рисочки, яка бодай чимось порушила б гармонію. Якщо троянда королева квітів, то який же титул у квітки звичайного колючого кактуса? Кактуси тут, правда, не зовсім звичайні. Деякі сягають висоти чотири-п'ятиповерхового будинку. І весь такий велетень у квітах-рубінах.
— Ну ось, — сказав доктор Сурото, — Російська алея.
Якби я був тут сам, мені б і в голову не спало, що переді мною горобина. З дитинства знайомі й близькі серцю дерева пізнаєш у них, тільки добре придивившись. Їх нащось підстригають, і крони стали круглі, як кулі. Кетяги достигаючих ягід такі самі, як і в нас, вогняно-червоні, але набагато більші, і форма кетяга опукла. Здалеку здається, начебто на дереві ростуть помідори завбільшки з добрих дна кулаки. Не змінилася лише форма й забарвлення листя, хоча й воно тут має більший розмір. Найдивніше те, що ця горобина, як розповідав доктор Сурото, проживши на чужій землі, де вічне літо, понад вісімдесят років, не розучилася відчувати пори року Росії. У листопаді вона скидає листя, а в травні — цвіте.
— О, це треба бачити! — вигукнув доктор Сурото. — Коли горобина зацвітає, на ній ще виснуть ягоди.
Був кінець серпня, і як цвіте в Богорському ботанічному саду горобина, я міг тільки уявити. І все-таки серце забилося частіше.
Мила горобина… І в чужому краю, під чужим небом, трошечки в іншому вбранні ти лишилася росіянкою, символом і часткою Росії. Бог з ними, з пальмами! На них приємно подивитися, почудуватися з цього дива природи. Душі вони не стрепенуть, душа підвладна тут тільки тобі, горобино…