Відповідаючи німецькому антропологові Ф. Мюллеру, який намагався довести мавпоподібність меланезійців і брав як доказ їхню особливо жорстку шкіру, Миклухо-Маклай, посилаючись на своє п'ятнадцятимісячне проживання серед папуасів, писав, що «не тільки в жінок і дітей, а й у чоловіків шкіра гладенька й нічим не відрізняється щодо цього від шкіри європейців». Але в деяких папуасів вона грубіє від того, що вони постійно змащують її глиною.
Стосовно ж волосся, то в папуасів воно таке густе й пухнасте, що вчений довго не міг з'ясувати, як воно розташоване на голові. Але, придивляючись, як волосся розподіляється на скронях і потилиці в дорослих, він ніякого групування його в пучки не виявив. Третього січня 1872 року йому довелося вперше побачити голову папуаса, дуже коротко постриженого. Цікаво відзначити, як він реагував на це спостереження. Того дня Маклай спав після сніданку. Його розбудив тубілець Колле із села Бонгу, який прийшов до нього з дев'ятирічним хлопчиком. Хлопчик був пострижений, і вчений пересвідчився нарешті, що волосся росте «в папуасів не жмутиками або пучками, а так самісінько, як у нас. Це, на думку багатьох, може, дуже незначне спостереження геть розігнало мій сон і сповнило мене гарним настроєм».
Так ось, цей факт, що сповнив Маклая гарним настроєм, навпаки, був вельми і вельми значний. Річ у тім, що такі європейські світила, як Рудольф Вірхов, Ернст Геккель, а особливо войовничий расист від науки Ваше де Ляпуж, говорячи про мавпоподібність меланезійців, у своїх «теоріях» акцентували саме на волоссі папуасів, яке, на їхню думку, росло пучками.
З другого боку, багато полігеністів, у тому числі Рудольф Вірхов і Ваше де Ляпуж, відмінність між расами вбачали в різниці головних покажчиків.
Головним покажчиком в антропології називають відношення найбільшого поперечника черепа (між буграми тіменних кісток) до найбільшого поздовжнього розміру (між випуклими частинами лоба і потилиці). І ось цьому покажчику полігеністи надавали важливого значення як стійкій расовій ознаці. Рудольф Вірхов, наприклад, грунтуючись на ній, вважав, що чорна раса Філіппінських островів цілком відмінна від раси меланезійців.
Миклухо-Маклай встановив, що папуаси в основному доліхокефали (довгоголові), а негритоси Філіппін, з якими він познайомився по дорозі з Нової Гвінеї до Батавії, брахікефали (короткоголові), і водночас аргументовано довів, що ті й ті належать до однієї раси. Отже, стійкою расовою ознакою головний покажчик бути не може, і тому, користуючись ним, говорити про відмінність між расами не можна.
Докладно розповідаючи про біологічні особливості папуасів, Маклай у своїх статтях навів дані про їхній зріст, про властивості шкіри, волосся, зубів, описав туловище, пропорції тіла, кінцівки, будову статевих органів. З усіх описів було видно, що якихось значних відхилень порівняно з європейцями у папуасів немає, а отже, і біологічної різниці між цими двома расами не існує. А якщо нема різниці між папуасами і європейцями, то її немає і між усіма расами взагалі. Біологічно всі люди на землі збудовані однаково. І такий висновок напрошувався не з логічних умовиводів, а сам собою випливав з наведених строго наукових даних.
Це був нищівний удар по основних постулатах полігенізму. Парадокс, одначе, полягав у тому, що антиполігеністські статті російського вченого благословив до друку головний полігеніст Нідерландської Ост-Індії, яким був за службовим обов'язком її генерал-губернатор. Нічого не тямлячи в антропології, він просто не вловив у статтях Маклая антирасистської суті. Тільки після того, як їх популярно виклав ліберальний журнал «Де Стюв», а з «Де Стюв» цей виклад передрукувала індонезійська газета «Бінтанг Тімур», Лаудон схопився за голову: кого він пригрів у своєму домі! Та показати йому на двері тепер було пізно. Тим більше що з його старшою донькою Андрієнною у крамольника роман. Шалене дівчисько очі видере. Та й Лючія, двадцятип'ятирічна дружинонька, теж пасербиці не поступиться. Краще вже вдати, що нічого особливого не сталося.
А тим часом Маклай щодня їздить у Батавію, де в морзі тюремної лікарні займається порівняльною анатомією мозку тубільців і європейців. І тут, виявляється, різниці ніякої. Вага і будова мозку у тих і тих однакові. З цього приводу Маклай дає широке інтерв'ю журналу «Де Стюв», у якому, зокрема, каже: