Увечері вертався з клубу, заблудився й промок…
21 січня. Ось уже понад тиждень весь час лежу — або в ліжку, або в довгому кріслі. Пропасниця, печінка, кнокель курс і рани на ногах по черзі, а то й усе разом діймають добряче.
Ліньки до чогось братися.
…………
Завдяки листу генерал-губернатора Нідерландської Індії і люб'язності резидента Амбоїни мені даіи казенний кутер, так званий «крюйзбот», для переїзду з Амбоїни на о. Серам-Лаут, звідки я сподівався знайти оказію вирядитися на Нову Гвінею. В Амбоїні я найняв для своєї мандрівки двох слуг амбоїнців: Давіда Хукому, чоловіка років тридцяти п'яти, який мав бути мисливцем і головним довіреним, та Йосифа Лопіса, років двадцяти восьми, кухаря, а також влучного стрільця. Перший уже супроводжував раніше кількох природодослідників, а саме д-ра Бернштейна і д-ра Розенберга, і вмів непогано препаровувати шкурки птахів. Другий у цьому ділі бун ще homo novus, але відкрите обличчя його мені сподобалось, і я взяв його, в чому потім не мав причини каятись. Окрім того, мене ще супроводжував мій папуаський хлопчик Ахмат.
14 лютого. Цілий день пішов на те, що я пакував речі і відсилав їх на кутер, потім зробив кілька прощальних візитів. А об 11-й годині вечора виїхав з Бату-Гадья («Камінь-Слон» — резиденція колишніх губернаторів Молуккських островів і теперішніх резидентів Амбоїни. Названо її Бату-Гадья через те, що вода чудового джерела в парку резиденції витікає з каменя, витесаного у вигляді слонової голови). Заїхав до клубу попрощатися з Д. і був на кутері об 11-й годині 45 хвилин, так що рівно о 12-й годині підняли якір і рушили. Я одразу ж зійшов у каюту й ліг…
19 лютого. Близько восьмої ранку відкрився о. Гесір, але, оскільки вітер був малий, а хитавиця велика, ми кинули якір коло селища не раніше як об 11-й годині. Тільки-но ми це зробили, як кілька малайських човнів, з яких два чи три були під голландським прапором, наблизилися до кутера: головні начальники довколишніх селищ — радья, тобто раджа, Муда Кільвару, радья Амар, Оран-Кая-Кваус, майор Гесіра — приїхали довідатися про причину прибуття урядового судна. Показавши листа від резидента, я пояснив їм справу, яка привела мене сюди, й сказав, що мені сьогодні ж необхідно мати малайське прау та чоловік 15–20 екіпажу, щоб вирушити на Нову Гвінею. Я додав, знаючи вдачу малайців, податливих тільки в разі крайньої потреби, що мені все це треба сьогодні ж, і, не відпускаючи начальників на берег, почав розпитувати й записувать, скільки кожен з них може дати мені людей. Я наказував їм усім від імені резидента Амбоїни та генерал-губернатора Нідерландської Індії. Анакода (малайський шкіпер кутера), розуміючи, що, коли я швидко знайду собі потрібне судно, він зможе швидко повернутися до Амбоїни, підтакував кожному моєму слову, і ми нагнали на начальників такої гарячки, що вони, аби тільки спекатись нас, погодилися сьогодні ж показати мені кілька придатних для мандрівки прау й сьогодні ж приставити мені, якщо захочу, всю команду.
Мені треба було вибрати «капала-оран» (верховоду над людьми, яких я захочу взяти), і, оглянувши уважно фізіономії начальників, з яких один, згідно з письмовим наказом з Амбоїни, мусив супроводжувати мене на Нову Гвінею, я вибрав того, чиє обличчя здалося мені більш привабливим й інтелігентним, хоч і досить хитруватим. Це був радья Амар, але він відмовився, посилаючись на те, що ніколи не був на Новій Гвінеї і мало її знає, а головне — усього кілька місяців начальникує над своїм островом після смерті батька. І пропонував, підтриманий рештою начальників, іншого, який не раз бував на Новій Гвінеї, а саме Сангіля, брата майора Гесіра. Ми домовилися, що я на п'яту годину прибуду на берег, щоб продовжити переговори й оглянути прау; потім я відпустив їх, повторивши, що все мені треба неодмінно сьогодні. Після сієсти, о п'ятій, я відбув на берег у супроводі анакоди, Давіда та Ахмата; мене зустріли майор Гесіра, його брат, якого він мені відрекомендував, радья Амар і юрба малайців. Ми оглянули три прау; одна була надто велика, друга — старезна, третя, дарма що мала, найбільш відповідала моїм вимогам. Це був так званий «урумбай», що належав селищу Гесір; майор Гесіра погоджувався дати його мені за винагороду, але тільки в тому разі, якщо я візьму з собою його брата. Я подивився на Сангіля: він був небравий, з хитрим, але не дурним виразом обличчя. Воліючи мати справу з хитруватими, та не дурними людьми, я майже одразу вирішив, що справу з урумбаєм можна полагодити, але не сказав цього й рушив до дому майора Гесіра. Тут я зібрав усіх начальників, сказав, що мені треба 15 або 16 чоловік, і запропонував, щоб за певну плату за кожного вони вибрали з мешканців своїх селищ по кілька охочих супроводити мене на берег Папуа-Ковіай. Майор Гесіра сказав, що я можу сподіватися на п'ятьох з його людей, радья Кд-лу пропонував мені взяти трьох, радья Кільвару — двох, Оран-Кая-Кваус — двох, майор Кдльтай — двох, майор Кефінг — трьох; разом 17, чоловік. Я доручив радьї Муда Кільвару, молодій людині, обличчя якої мені сподобалося, з'ясувати, скільки треба взяти саго, сушеної риби і м'яса, щоб прохарчувати людей, яких буде (рахуючи також моїх трьох слуг — Давіда, Йосифа й Ахмата) 19 або 20, протягом п'ятьох місяців. Він обіцяв дати мені кошторис на другий день. Я повідомив майора Гесіра, що огляну його урумбай другого дня, і, попрощавшися з начальниками, повернувся на кутер.