Гассан сидів поряд у високій траві, притискаючи футболку до рани.
— Сорі, я не міг зняти футболку.
— Гінекомастія?
— Ну, так, розумієш, мені треба трохи більше знати дівчину, перш ніж показати їй груди. Де твої окуляри?
— Я теж подумав про них тієї миті, як дівчина зняла футболку.
— То ти її не розгледів?
— Ні. Тільки те, що в неї бузковий ліфчик.
— О, так, — відповів Гассан.
А Колін згадав, що К-19 сиділа на ньому верхи у нього в ліжку в бузковому ліфчику, коли розірвала з ним. Згадав Катріну № 14, яка носила чорний ліфчик і решту все також чорного кольору. Згадав Катріну № 12, першу, що носила ліфчик, і всіх Катрін, чиї ліфчики він бачив (чотири, а коли рахувати із бретельками, то сім). Люди думали, що він мазохіст, що він любить, коли його кидають. Але ні, він просто ніколи не бачив того, що наближається. А лежачи зараз на твердій нерівній землі без окулярів (та ще й Гассан щосили тисне на лоба) Колін Сінґлтон зрозумів, у чому була його проблема: в короткозорості. Він був короткозорим. Майбутнє неухильно насувалось на нього, але він його не бачив.
— Знайшов, — сказав Гассан і незграбно спробував вдягти другові окуляри. Та вдягати окуляри на чужу, ще й розбиту голову нелегко, тож зрештою Колін навпомацки сам припасував їх собі на носа. І побачив.
— Еврика, — промовив він тихо.
Вона покинула його на восьмий день дванадцятого місяця, усього за двадцять два дні до їхньої річниці. Того дня вони обоє закінчили школу, тільки різні школи, і їхні батьки, які були давніми приятелями, влаштували для них святковий обід. Але вечір належав тільки їм двом. Колін поголився і помастився дезодорантом Wild Rain, який вона так любила, що часом припадала йому до грудей, тільки щоб відчути цей аромат.
Він узяв Чортопхайку, і вони поїхали на південь понад озером. Вікна у машині були відчинені, і крізь гуркіт двигуна було чути, як на озері Мічиган хвилі розбиваються об скелі.
Попереду перед ними височів небокрай. Колін завжди любив чиказькі краєвиди. Хоча він був не релігійний, та, дивлячись на обрій, відчував те, що латиною зветься mysterium tremendum et fascinans — божевільну суміш благоговійного страху і трепетного захоплення.
Вони їхали містом, пробираючись повз хмарочоси Чикаго-Луп, верхівки яких губилися в небі, й уже запізнювалися, бо Катріна завжди скрізь запізнювалась, отож, промучившись хвилин десять у пошуках паркометра, Колін заплатив вісімнадцять доларів за місце на паркінгу, що рознервувало Катріну.
— Можна було знайти місце на вулиці, — сказала вона, вдавлюючи кнопку ліфта в підземному паркінгу.
— Та в мене є гроші, а ми спізнюємося.
— Не треба витрачати гроші, коли можна їх не витрачати.
— Я саме збираюсь витратити п'ятдесят баксів на суші, — відповів він. — Для тебе.
Виснажений, він сперся спиною на дерев'яну панель ліфта й зітхнув. Двері відчинилися. Вони ледь перекинулися словом, доки не опинилися в ресторані, де їх посадили за крихітний столик коло вбиральні.
— За випуск і чудову вечерю, — сказала вона, піднімаючи свою склянку «Коли».
— За кінець того життя, яке ми знали, — відповів Колін, цокаючись із нею склянками.
— Господи, Коліне, це ж не кінець світу.
— Кінець одного зі світів, — уточнив він.
— Ти боїшся, що будеш не найрозумнішим хлопчиком у Північно-західному?
Вона усміхнулась і зітхнула. Він відчув наглий спазм у животі — озираючись назад, зрозуміло, що це був перший натяк на те, що якоїсь частини йому незабаром бракуватиме.
— Чому ти зітхаєш? — запитав він.
Та їх перервала офіціантка із квадратною тацею з каліфорнійськими макі та нігірі з копченим лососем. Катріна розпакувала собі палички для їжі, а Колін взявся за виделку. Він трохи знав розмовну японську, але палички не здолав.
— Чому ти зітхнула? — знову запитав він.
— Господи, просто так.
— Ні, скажи, чому, — наполягав він.
— Просто ти, ти весь час боїшся — то не бути найкращим, то бути покинутим, чи ще щось, і ніколи, ні на мить не буваєш вдячний. Ти найкращий випускник — тебе обрали виголошувати випускну промову. З наступного року ти навчатимешся у класному універі, безплатно. Може, ти й не суперобдарована дитина. Тим краще. Принаймні, ти вже не дитина. Або більше не мав би нею бути.
Колін жував. Він любив водорості, в які загортають роли: їхню пружність і ледь відчутний присмак океану.