Колін відступив від дверей. Оце й усе, подумав він, що я робив у житті. Анаграми; розповіді про факти, узятих із книжок; запам’ятовування дев’яносто дев’яти знаків після коми вже відомого числа; закохування знову й знову в одне й те саме ім’я із семи букв: передрук, передрук і знову передрук. Єдиною надією на оригінальність була його Теорема.
Колін відчинив двері. Більшу частину кімнати займав більярдний стіл із рожевим сукном. Гассан із Ліндсі сиділи на протилежних кінцях зеленого шкіряного дивана і дивилися покер на пласкому екрані, підвішеному на стіні. Гассан обернувся до Коліна і сказав:
— Чуваче, тут видно навіть прищі на носі!
Колін сів між ними. Ліндсі з Гассаном теревенили про покер, про прищі, про HD і DVR, а Колін тим часом намагався вкласти свої минулі стосунки у графік. До кінця вечора дещо вдосконалена формула працювала для ще двох К: 9-ї та 14-ї. Щойно він устиг занотувати зміни, як вони вимкнули телевізор і почали грати в більярд. Та Колін не відривався від нотатника. Він любив це шкрябання олівця об папір, коли працював над чимось: це означало, що щось відбувалося.
Коли пробило північ, Колін відклав олівця. Він підняв очі й побачив, що Ліндсі стоїть на одній нозі, нахилившись над більярдним столом під дуже незручним кутом. Гассана не було видно.
— Агов, — гукнув Колін.
— О, ти вийшов зі сутінкової зони? — відгукнулась Ліндсі. — Як твоя Теорема?
— Нормально. Я ще не знаю, правда, чи вона працює. Де Гассан?
— Пішов спати. Я тобі пропонувала пограти, але ти, мабуть, не чув. Тоді я вирішила пограти трохи проти себе. Я виграю.
Колін підвівся і шморгнув носом.
— Здається, у мене алергія на цей будинок.
— Це може бути Принцеса, — сказала Ліндсі. — Взагалі, це її кімната. Тсс. Вона спить.
Колін слідом за Ліндсі обійшов більярдний стіл і присів. Велика маса під столом, яку він досі вважав скрученим кошлатим килимом, ритмічно здіймалась і опускалась, дихаючи.
— Вона завжди спить.
— У мене алергія на тварин, — оголосив Колін.
Ліндсі усміхнулась.
— Ну, знаєш, Принцеса тут перша поселилась.
Вони знову всілися на диван, дівчина підібгала під себе ноги і тепер здавалась вищою за Коліна.
— То що, Гассан говорив мені, що ти дока в анаграмах, — почала Ліндсі.
— Угу, — відповів Колін. — Дока в анаграмах — нагода, кава, храм.
Ліндсі поклала свою руку (з нігтями відучора кольору електрик) на Колінову руку. Той напружився від несподіванки і поглянув на дівчину. Вона забрала руку і знову поклала собі на коліна.
— Отже, — вела вона далі, — ти геніально складаєш слова з інших слів, але нездатний складати слова з повітря.
І — так, це знову була правда. Переписування замість оригінального написання. Обдарований, але не геній. Було так тихо, що він чув дихання Принцеси. Знову засаднила порожнеча всередині.
— Я просто хочу зробити щось таке, що важить. Або бути кимось, хто важить. Я просто хочу щось значити.
Ліндсі не відповіла одразу, вона схилилась у бік Коліна так, що він відчув фруктовий запах її парфумів, а тоді лягла на спину головою до нього, торкаючись волоссям його шортів.
— Гадаю, ми з тобою дві протилежності, — сказала вона зрештою. — Бо для мене важити щось — дурнувата ідея. Я прагну лишатися непомітною, бо саме тоді, коли ти влазиш у щось велике, тебе й підстрелюють. Що ти більший, то гірше твоє життя. Поглянь, як мордуються відомі люди.
— Це тому ти читаєш «Життя зірок»?
Ліндсі кивнула.
— Ага. Заради — є німецьке слово для цього. Блін, крутиться на язиці — ш-ш..
— Шаденфройде, — сказав Колін. — Отримувати задоволення від чужого страждання.
— Точно! Отже, — вела далі Ліндсі, — візьмімо Ґатшот. Голліс завжди каже мені, що нічого по-справжньому хорошого не станеться зі мною, якщо я залишусь у Ґатшоті. Може, це й правда. Та нічого по-справжньому поганого теж не буде, і я згодна на таку оборудку.
Колін не відповів. Але подумав, що Ліндсі Лі Веллс, попри всю свою крутість, була трохи легкодухою. Та перш ніж він устиг придумати, як це висловити, Ліндсі вже підвелася й запалилась новою темою.
— Гаразд, — почала вона, — от що треба, щоб розповідати історії: тобі потрібен вступ, середина і закінчення. У твоїх розповідях немає сюжету. Вони наче: «от я подумав, тоді ще це подумав, іще це і так далі». Не можна йти навмання. Ти — оповідач-початківець, і не повинен відхилятися від сюжету. І ще тобі потрібен хороший, сильний висновок. Або тема, або щось таке. І ще така річ, як пригода чи любовна історія. Щось таке треба вставити. Якщо, наприклад, це розповідь про те, як ти зайшов попісяти в клітку до лева, додай в цю історію дівчину, яка, побачивши твого величезного пісюна, рятує тебе в останню мить, висмикнувши з клітки, бо не може дозволити тварюці схавати такий надзвичайний орган.
Колін почервонів, але Ліндсі не зважала.
— У вступі — ти хочеш пісяти; в середині пісяєш; наприкінці, через кохання і пригоду, твій пісюн врятовано з пащі голодного лева завдяки хоробрості дівчини, яку підштовхнула любов до суперпісюнів. І мораль цієї історії така, що смілива дівчина вкупі з величезним пісюном врятують тебе в будь-якій найбезнадійнішій ситуації.
Відсміявшись, Колін поклав долоню на руку Ліндсі. Якусь мить він тримав її так і навіть відчув шкірою пошкоджене місце в неї на великому пальці, яке вона гризла. Тоді забрав руку і сказав:
— Моя Теорема розповість історію. Кожен графік із початком, серединою і кінцем.
— У геометрії немає романтики, — заперечила Ліндсі.
— Зажди, і сама побачиш.