— Ну, як? — запитав Гассан.
— Ніяк, — відповів Колін, не дивлячись на нього.
— Твоя лагідна вдача і тепла усмішка зігрівають душу, Сінґлтон.
— Я працюю, — відказав Колін.
Він не міг точно визначити момент, коли Гассан почав ставати схожим на всіх інших людей на цій планеті, та це вочевидь відбувалося, і вочевидь це було дуже прикро.
— Я поцілував Кетрін, — сказав Гассан.
Цього разу Колін поклав олівець, розвернувся на стільці й запитав:
— Як?
— Ніяк, — передражнив його Гассан.
— У губи?
— Ні, йолопе, в зіничний сфінктер. Звісно, в губи.
— Навіщо?
— Ну, ми сиділи ззаду в Коліновому пікапі й грали в «пляшечку» — крутили пивну пляшку, але трусило, як у пеклі, бо ми їхали на те місце, в лісі. Хтось крутнув пляшку надто сильно, вона відлетіла далеко і впала з іншого боку салону, і ніхто нікого не мусив цілувати. Тому я вважав, що це безпечно, зрозумів? Я крутнув і, клянусь Богом, вона так акуратненько обернулась довкола власної осі, хоча нас так само трусило, — розумієш, тільки Бог мів утримати її від стрибання — і зупинилась точнісінько навпроти Кетрін, а та сказала: «Мені пощастило», і вона це сказала навіть без сарказму, кафіре! Вона була серйозною. А тоді нахилилась через салон, і в цей час ми підскочили, і вона просто приземлилась мені в обійми, а тоді потяглась до мого рота, і, клянусь Богом, її язик лизав мені зуби!
Колін дивився недовірливо. Він думав, чи не вигадує Гассан.
— Це було дивно, мокро і безсоромно, але класно, здається. Найкраще було тримати руку на її обличчі й дивитися на неї згори, як вона заплющила очі. Може, вона поведена на гладких, не знаю. Байдуже, завтра ввечері я веду її в «Тако Бел». Вона заїде по мене. Ось як я влаштувався, малий. — Гассан усміхнувся. — Панночки приїздять по Великого Татка, бо Великий Татко не має машини.
— Ти серйозно, — сказав Колін.
— Я серйозно.
— Зажди, то ти думаєш, що пляшка не підстрибнула через чудо?
Гассан кивнув. Колін постукав олівцем по столу і встав.
— І звісно ж, Бог не спрямував би тебе до поцілунку з дівчиною, якби ти не мав одружитися з нею, отже, Бог хоче, щоб ти одружився з дівчиною, яка повірила, що я француз із гемороїдальним Туреттом?
— Не будь лайном, — сказав Гассан майже погрозливо.
— Я просто здивований, що містер Високо- і Глибокорелігійний мацає дівчат у салоні пікапа, от і все. Може, ще й пиво гімняне пив, і футболку фанську начепив?
— Якого дідька, чуваче? У чому проблема? Я поцілував дівчину. Нарешті. Справді сексуальну, справді класну дівчину. Витребеньки. Не продовжуй.
Колін не знав, чому, але він відчував непереборне бажання продовжувати.
— Просто не можу повірити, що ти цілувався з Кетрін. Може, вона не така простакувата дурка, як здалося?
Оцього вже Гассан не витерпів: він ухопив Коліна за кучму, потяг через кімнату і припер до стіни. Щелепи в нього були міцно стиснуті. Гассан притискав кулак йому просто в сонячне сплетіння, точно туди, де в Коліна була порожнина.
— Я сказав «витребеньки», кафіре. Ти шануватимеш це довбане слово. Зараз я йду спати, поки ми не побилися. І хочеш знати, чому я не хочу з тобою битися? Бо я б програв.
«І тут жартує, — подумав Колін. — Він завжди жартує, навіть коли розлючений». Гассан пішов до себе в кімнату через ванну, а Колін знову сів за Теорему. По щоках у нього текли сльози. Колін ненавидів, коли не міг досягти своїх «віх». Він ненавидів це з чотирьох років, коли батько поставив йому денну «віху»: вивчити відмінювання двадцяти п’яти неправильних латинських дієслів. Але наприкінці дня Колін знав тільки двадцять три. Тато не став його карати, та хлопчик знав, що провалився. Зараз «віхи» були, можливо, складнішими, та все ж доволі простими: йому потрібні були найкращий друг, Катріна і Теорема. Та провівши майже три тижні у Ґатшоті, він, здається, тільки віддалився від них.
Наступного ранку хлопці не розмовляли один з одним, і Коліну було цілком ясно, що Гассан досі такий само злий на нього, як і він на Гассана. Він мовчки спостерігав, як Гассан у тиші розправлявся зі своїм сніданком. Пізніше, в будинку якогось пенсіонера з фабрики, не досить старого для пансіонату, той різко поклав диктофон на кавовий столик. Колін почув невдоволення в Гассановому голосі, коли він із монотонною агресивністю знудженого розпитував про життя у Ґатшоті за часів дитинства старого. Видавалося, що всіх найкращих оповідачів вони вже обійшли, і залишилися лише такі, що по п’ять хвилин думають, у червні чи липні 1961 року вони відвідали Ешвіль, Північна Кароліна. Колін усе те слухав — бо це й була його робота, — але в мізках тим часом вирували інші думки. Він ретельно каталогізував усі випадки, коли Гассан поводився з ним як свиня, коли він був мішенню Гассанових жартів, усі в’їдливі маленькі зауваження Гассана з приводу Колінової Катрінизації. А тепер сам Гассан взявся до Кетрінизації, він вирушає в мандри і кидає Коліна.