Та сонце саме вигулькнуло з-за пагорба. Небо було чисте і справді обіцяло ясний день. І спекотний.
З дверей мисливського будиночка визирнула Кетрін.
— Сніданок на столі! О, привіт, любчику.
Гассан підморгнув їй.
— Серцеїд! — реготнув Колін.
Щойно Колін із Гассом увійшли до будиночка, КОЖУТ простягнув їм по комплекту камуфляжного одягу з кумедними помаранчевими жилетами.
— Перевдягніться в туалеті, — сказав він.
Туалет, як виявилось, був на дворі. У ньому смерділо, та сморід, принаймні, перебивав запах камуфляжного одягу, який навіював Коліну болісні спогади про далекі куточки шкільного спортзалу. Він скинув шорти і перевдягнувся у штани, сорочку та сигнальний оранжевий жилет. Перш ніж вийти із вбиральні, Колін випорожнив свої кишені. На щастя, камуфляжні штани мали величезні накладні кишені, в яких легко вмістилися його гаманець, ключі від машини та диктофон, який він призвичаївся скрізь носити з собою.
Після того як і Гассан перевдягнувся, усі всілися на одній із саморобних лав, а пан Лайфорд встав. Він говорив авторитетно і з сильним акцентом. Лайфорду явно подобалося слухати себе.
— Дика свиня — надзвичайно небезпечне створіння. Не даремно її називають «ведмедем-гризлі бідняка». Я особисто полюю без собак, натомість переслідуючи здобич, як робили індіанці. Але Чейз і Фултон віддають перевагу полюванню з собаками, це також добре. Хоч там як, ми повинні пам’ятати, що це небезпечний спорт.
«Еге ж, — подумав Колін, — у нас рушниці, а у свиней — рила. Справді, небезпечно».
— Ці свині — паразити, навіть уряд так говорить, і їх треба викорінити. Зазвичай я кажу, що вдень вислідити дику свиню складно, але ми тут давно не полювали, отож маємо прекрасний шанс. Я беру Коліна й Гассана (в його вимові це прозвучало як «Хасіна») і ми підемо на плато, пошукаємо слід. Ви можете розділитися, як хочете. Але пильнуйте й не легковажте небезпекою від диких свиней.
— А по яйцях можна стріляти? — запитав ЗАД.
— Ні, не можна. Якщо влучити вепру в тестикули, він нападе, — відповів Лайфорд.
— Боже, тату, він жартує. Ми знаємо, як полювати, — сказав ЩОК, і Колін тільки зараз збагнув, що вони з Лайфордом родичі.
— Ой, синку, мені неспокійно, що доводиться відправляти тебе самого з купою невігласів.
Потім він говорив іще якісь нудні речі, щось на кшталт які кулі використовувати в дубельтівці й чому обидві цівки завжди слід тримати зарядженими. Зрештою домовилися, що Ліндсі зі ЩОКом ідуть разом до спостережної вежі на дереві, біля місця підгодівлі, що б воно там не значило, а ЗАД із КОЖУТом вирушають в іншому напрямку з милою, цілком миролюбною лабрадоркою. Кетрін залишається в таборі, бо вона відмовляється полювати з етичних міркувань. За сніданком дівчина розповіла Коліну, що вона вегетаріанка.
— Я вважаю, що це просто злочин, — сказала вона про полювання на кабанів. — Хоч ці кабани такі жахливі. Диких свиней взагалі б не було, якби ми не тримали у загонах стільки «домашніх» на їжу.
— Я подумую про те, щоб стати вегетаріанцем, — сказав Гассан і обхопив дівчину рукою за талію.
— Тільки не худни, — попросила Кетрін, і вони поцілувалися просто перед Коліном, який досі не міг повірити, що все це відбувається насправді.
— Ну, хлопці, — сказав пан Лайфорд, доволі сильно ляснувши Коліна по спині. — Готові до першого полювання?
Колін неохоче кивнув, помахав на прощання Ліндсі й іншим і пішов разом із Гассаном, оранжевий жилет якого не сходився на грудях. Вони почали спускатися схилом навмання, просто прокладаючи собі дорогу крізь чагарник.
— Починаємо з пошуку підкопів, — пояснив Лайфорд, — місць, де свині перерили землю своїми довгими іклами.
Він говорив з ними так, наче їм було по дев’ять років, і Колін навіть подумав, що пан Лайфорд вважає їх молодшими, ніж вони є насправді, та в цей час чоловік повернувся до них із бляшанкою жувального тютюну й запропонував кожному взяти по понюху. Обидва чемно відмовилися.
Протягом наступної години вони майже не розмовляли, бо «дикі свині можуть лякатися людського голосу», як застеріг Лайфорд, так наче дика свиня не лякалася б будь-якого іншого голосу, хоч би й марсіанського. Вони повільно просувалися лісом, скануючи поглядом землю в пошуках підкопів. Рушниці несли, опустивши дулом у землю, одна рука на ложі, друга упрівала, стискаючи цівку. Нарешті Гассан щось побачив.
— Пс, пане Лайфорд, — прошепотів Гассан, показуючи на невеличку ділянку землі, безладно пориту. Лайфорд став на коліна і ретельно вивчив її. Потягнув носом повітря. Занурив палець у землю.