На обличчі у Лі з’явився здивований вираз, він хотів був сказати, що Александр щось таке писав, але не сказав. А натомість відповів таке:
— Ні, Елізабет, не їздив.
— Так я і думала. А ти багато часу з ним провів?
— Увесь час, який мені відпустила школа.
— Значить, він тобі подобається?
— Він мені більший батько, аніж Сунь, хоча я кажу це без усякої образи та прихованої критики. Я люблю та поважаю мого рідного батька, але я — не китаєць, — стримано й жорстко мовив Лі.
Рубі невдоволено позирала то на Лі, то на Елізабет. Не такою уявляла вона зустріч між її сином та найліпшою подругою! Між ними не виникало внутрішнього контакту, навпаки — Елізабет випромінювала антипатію. І ця крижана антипатія повернулася до неї з лишком. «Елізабет, не роби цього зі мною! Не відкидай мого котика!» — Вона підскочила і наділа капелюха.
— Ой, уже пізно! Лі, облиш бутерброд і вставай. Сюди увечері завітає єпископ Кествік, тому нам треба приготуватися і прийти на зустріч о пів на сьому.
— Буду з нетерпінням чекати, — мовила Елізабет з дерев’яним виразом обличчя.
— Як тобі дружина Александра? — спитала Рубі у сина, коли вони спускалися до міста у вагонетці.
Лі відповів не відразу; він помовчав, а потім повернув голову і поглянув матері у вічі.
— Александр ніколи не говорив зі мною про неї, мамо, але сьогоднішня зустріч змусила мене зрозуміти, чому ти й досі його коханка.
У Рубі перехопило подих.
— То ти знаєш…
— А він не робив з цього ніякої таємниці, бо розумів, що рано чи пізно я про це дізнаюся. Саме так він і сказав мені, коли пояснив ситуацію. Ми довго розмовляли з ним про тебе, і я полюбив його за це. Він промовляв про тебе з такою ніжністю й любов’ю, казав, що ти — світло в його житті. Але про Елізабет він при цьому не казав нічого і не пояснював, чому він і досі з тобою, просто сказав, що не може без тебе жити, — і все.
— І я без нього теж не можу жити. Гадаю, ти не будеш мене за це картати?
— Звісно, що ні, мамо. — Він посміхнувся, дивлячись на місто, і присунувся ближче. — Це ваша особиста справа, а не моя, і вона ніяк не зачіпає ні мене, ні тебе, еге ж? Просто мені дуже приємно, що моя мати і мій названий батько кохають одне одного.
— Дякую, мій котику-муркотику, — хрипко мовила Рубі і стиснула його руку. — Ти так схожий на свого названого батька: ви обидва маєте сильну практичну жилку, яка дає вам можливість реалістично сприймати те, що змінити не можна.
— Наприклад, твої стосунки з Александром.
— Наприклад, мої стосунки з Александром.
Вони вийшли з вагонетки, пройшли поміж велетенськими ангарами з гофрованого заліза, у яких знаходилися виробничі потужності підприємства «Апокаліпсис», і опинилися на вулицях Кінроса.
— Ти вже ходив дивитися на збагачувальний завод, на газовий завод, реторти і все таке? — спитала Рубі, коли вони перетинали Кінрос-сквер.
— Ні, я подався в хащі, мамо. Європа повниться фабриками, але там немає хащ. Ось що мені хотілося спершу зробити: побачити тварин та пташок, що розгулюють на свободі, відчути запах евкаліпта, помилуватися пташками всіх кольорів райдуги. Європейські птахи такі непоказні, хоча соловей і справді співає дуже гарні пісні.
— А Елізабет ти там не бачив?
— Ні, а що — треба було?
— Та ні, не треба, просто сьогодні був її день верхової їзди, і вона завжди їздить у хащі.
— День верхової їзди?
— Декотрі дні тижня вона підміняє Джейд у дитячій кімнаті і доглядає за Анною. Гадаю, ти вже знаєш про Анну?
— Так, знаю.
Вони увійшли до фойє готелю.
— Сьогодні увечері ти неодмінно зустрінешся з Нелл, бо Елізабет дозволяє їй подовгу не спати і тому вона має змогу бачити гостей, які приходять на вечерю. — Рубі криво посміхнулася. — Гадаю, це так вона хоче продемонструвати гостям, що хоча одна її дитина розумово відстала, зате інша — надзвичайно розумна.
— Бідолашна Елізабет, — мовив Лі. — Що надягати, мамо, — офіційний вечірній костюм?
— О, звісно ж.
— А Сунь там буде? Мені трохи незручно за те, що я подався до лісу замість того, щоб піти в оте дивовижне китайське містечко на вершині пагорба й засвідчити Суню своє шанування.
— Ти зможеш зробити це завтра, Лі. Його пагодове містечко просто миле, еге ж? Але Суня сьогодні не буде на вечері. Він же нехристь китаєць. А кожен із гостей матиме той чи інший стосунок до англіканської церкви. — Рубі захихотіла. — За винятком Костеванів! Ми — не китайці, але ми точно нехристі. І до того ж — надзвичайно заможні нехристі! — долинув голос із коридору, коли Лі вже підходив до своєї кімнати.