«Він такий же розумний і такий же проникливий, як і був раніше, до від’їзду, — подумала Рубі, і досі відчуваючи в повітрі часточку його присутності. — Він мене просто приголомшив. Я й не гадала, що він буде таким великим, так дивовижно схожим одночасно і на мене, і на Суня. Лі, мій любий Лі!»
Після відвідин дитячої кімнати Елізабет пішла до себе і замислено сіла біля вікна. Але вона не бачила ані панорами лісу, ані далеких гір; її зір був спрямований усередину її пам’яті, а пам’ять повнилася спогадами про Лі Костевана на озері. То був образ краси, чоловічого начала та повної свободи. «Я роками їздила на озеро, але мені жодного разу не спало на думку скинути всю свою одіж і попустувати серед риб, самою стати як риба. Озеро не скрізь глибоке, можна було б триматися його мілкої частини. І я могла б пізнати ту радість, яку Лі пізнав сьогодні». — «Ой, Елізабет, будь чесна сама з собою! Ти не робила цього тому, що ти не могла. Ти не можеш бути настільки внутрішньо вільною, щоб пустувати, — навіть у ті дні, коли ти виїжджаєш на Кристал. Ти прив’язана до чоловіка, якого не можеш покохати, і це тягне тебе додолу, як величезний зливок свинцю. Тому йди геть, Лі Костеван! Живи своїм власним життям і не заважай мені жити своїм!»
Але, незважаючи на такий настрій, вона доклала чимало зусиль того вечора, щоб вибрати підходяще плаття — з темно-синьої тафти, з шифоновими рюшами на декольте та короткими рукавами, що закінчувалися якраз під її оголеними плечима. Тими днями вона почала голитися під пахвами — цьому її навчила Рубі, котра з великим жалем ставилася до жінок, які надягають вишукані плаття, але, коли піднімають руку, оголюють густий кущ, який повністю знищує їхню привабливість.
— Перлина вміє користуватися бритвою, тож попрохай її, щоб вона постійно підбривала волосся тобі під руками, Елізабет. Там не буде накопичуватися піт, і ти приємніше пахнутимеш.
— А як щодо приміщення на нижньому поверсі? — спитала Елізабет із хтивою посмішкою.
— Я не голю його, потім там страшенно чешеться, коли відростає волосся, але я підстригаю те місце ножицями, — відповіла Рубі, ані на гран не знітившись. — Кому потрібна там густа борода? — Вона захихотіла. — Хіба що густа чоловіча борода.
— Рубі!
«Що ж, добре, що завдяки Рубі я тепер знаюся на цих справах. Ось так. Прикраси з сапфірів та брильянтів прекрасно доповнюють цю сукню — а ще й зачіска, сережки, намисто і два браслети. Пречудово!»
Вона не стала робити звичайну зачіску з кучерів та локонів, а зібрала в один жмут і приколола на маківці. Навіщо стидатися своїх вух та шиї, навіщо закривати їх довгим волоссям? Трохи жасминових парфумів — і ось вона вже готова до зустрічі з представником англіканської церкви у Кінросі.
І єпископ був буквально приголомшений двома найгарнішими жінками цього краю, якщо не всього Нового Південного Уельсу.
— Вибачте за відсутність господаря, ваша світлосте, — звернулася Елізабет до єпископа, — але я визнала за необхідне організувати прийом у Кінрос-гаусі на честь вашого приїзду до нашого міста.
— Добре, добре, дякую, — пробелькотів священик, ошелешений такою кількістю краси, виставленої напоказ із вишуканістю та смаком.
— Лі, ласкаво просимо, — звернулася Елізабет до сина Рубі, який мав такий вигляд, наче ніколи й не знав, що таке простий бавовняний одяг. Його вечірнє вбрання складалося з костюма, зшитого на Севіл-роу в Лондоні, та величезної шовкової краватки — у відповідності з останніми моделями в журналах мод. Гордовитість — ось яке нове слово знайшла вона для його характеристики; однак хлопець випромінював чарівливість, як і його матір, і невдовзі повністю заволодів увагою єпископа та зачарував його. Ці Костевани такі безцеремонні!
Елізабет сіла зліва від єпископа Кествіка, а преподобний Пітер Вілкінс — справа; решта гостей порозсідалися з кожного боку столу, розкладеного так, щоб умістити дванадцять осіб. Місце Александра з протилежного краю залишилося порожнім. На мить у неї з’явилася думка посадити туди Лі, але потім вона відкинула її — йому ж іще й вісімнадцяти років не було. З приводу чого єпископ не проминув зробити зауваження:
— Може, ви трохи замолоді, щоб пити вино, сер?
Лі закліпав очима і посміхнувся церковнику чарівною посмішкою.
— Ісус, — мовив він, — був євреєм у країні, де в ті часи пити вино було безпечніше та корисніше для здоров’я, аніж воду. Мені думається, що Він пив вино після офіційного досягнення повноліття. Тобто після того, як Йому виповнилося дванадцять чи десь так. До його шістнадцятиріччя вино треба було розбавляти водою. Вино — це дар Божий, мілорде. Звісно, якщо вживати його з помірністю. Я не напиватимуся до нетверезого стану, це я вам обіцяю.