Ця відповідь змусила єпископа замовкнути, бо її було виголошено ввічливо, але твердо.
Вишкіряючись від вуха до вуха, Рубі гнівно блиснула на хлопця своїми зеленими очима і проказала одними губами:
— От чорт, ти ж його принизив, Лі!
«Господи милосердний! — подумала Елізабет, прочитавши по губах Рубі її фразу. — Зроби так, щоб я пройшла через це випробування цілою і неушкодженою! Двоє Костеванів та єпископ англіканської церкви за одним столом — це надійний рецепт катастрофи!»
Однак Чанг був у прекрасній формі і приготував прекрасну їжу: дичина по-французьки з трюфелями, бездоганно обсмажене філе, незмінний шербет, ростбіф з корови, спеціально вигодовуваної кукурудзою, а також морозиво зі шматочками маракуї.
— Прекрасно, смакота! — вигукнув єпископ, насолоджуючись десертом. — А як вам вдається тримати його в замороженому стані, місіс Кінрос?
— Ми маємо холодильник, ваша світлосте. Коли містер Семюел Морт збудував у Літгоу свою холодильну установку, мій чоловік пересвідчився у її вигідності й потрібності. Інколи мені дуже хотілося посмакувати рибою, але тут вона не водиться. Тепер ми маємо змогу привозити рибу з Сіднея і при цьому не боятися отруєння.
— Але ж тут є риба, — мовив Лі, наминаючи десерт із ентузіазмом, але слідкуючи за своїми манерами. Це давалося важко сімнадцятирічному хлопцеві.
— Ні, немає, — наполягла Рубі.
— Запевняю тебе, мамо, що є. Я бачив її сьогодні, коли ходив гуляти в зарості. Риба водиться у прекрасному озері вгору за течією ріки. — Він посміхнувся Елізабет посмішкою, яка мала розтопити її на місці, але вона чомусь не розтанула. — Ви, напевне, знаєте про те озеро, місіс Кінрос. Я йшов тією стежиною, яку, на моє розуміння, ніхто, крім вас, не міг прокласти.
«Ага, значить, у компанії я для нього не Елізабет, а місіс Кінрос. Ти диви, який кмітливий».
— Так, Лі, я знаю про озеро і про те, що там водиться риба. Однак хоч як би мені не хотілося риби — особливо в ті дні, раніше, — я не наважувалася її ловити. Бо ці рибки такі вільні, такі розкуті, такі веселі. Сьогодні вони вискакували з води чи ні?
Лі спалахнув рум’янцем і на мить замислився.
— Е… ні. Здається, ні. Я їх відлякнув, бо вдав, що я — теж риба.
«Я знайшов тріщину в її обладунку, — подумав він. — Китаєць проявив китайську хитрість і знайшов тріщину. Ха, гарний каламбур, хоча й ненавмисний. Виходить, що вона заздрить рибам, заздрить їхній волі, бо сама не почувається вільною і нерозкутою. Цей будинок та все її життя — як в’язниця, з якої вона не може втекти. Бідолашна Елізабет! Цікаво, скільки їй років? Важко вгадати вік жінки, коли вона вдягнена в оці лахи, які вона змушена носити. Мамі вже під сорок, але ж Елізабет явно молодша. Мабуть, тридцять один чи тридцять два? „Вона іде — сама краса, як зоряна й безхмарна ніч“. Звідки було Байрону знати, які ночі в Австралії? Її краса незвичайна, її важко забути, але це тому, що вона здається такою недоступною, такою відсторонено-гордовитою… Такі, як я, для неї просто не існують. Цікаво, а як вона ставиться до Александра? Для неї він теж не існує?»
Коли чоловіки зайшли до кімнати для гостей після портвейну та сигар, Лі побачив, що Елізабет сидить в одномісному кріслі, тож узяв іще одне, підсунув до неї і сів поруч. Рубі з вдячністю поглянула на нього, бо тепер вона вільно могла сісти за фортепіано і «відпрацювати свою вечерю».
— Знаєте, — стиха звернувся Лі до Елізабет, — моя мати по-справжньому велика виконавиця і своє визнання в цьому місті вона здобула не лише завдяки своїм грошам, а й завдяки талановитій грі на фортепіано. Коли я їхав у вагонетці, то підслухав, як один з гостей сказав, що йому страшенно кортить послухати, як моя мама гратиме та співатиме.
— Я добре знаю про її талант, — манірно відповіла Елізабет.
— Сьогодні я захопив ваше улюблене місце — озеро, — продовжив Лі. — І мені через це дуже шкода. Більше я туди не ходитиму, обіцяю вам. Ваша риба може стрибати й пустувати в мирі та спокої.
— Це не має значення, — відказала вона. — Я не можу їздити туди кожного дня, лише по середах та суботах. У неділю я ходжу до церкви, а у четвер проводжу кілька годин з вашою матір’ю в готелі. Якщо вам хочеться, ви можете бувати на озері тоді, коли я там бувати не можу, — тобто по понеділках, вівторках, четвергах та п’ятницях. Наскільки я розумію, ви не ходите до церкви, тому неділя також буде підходящим днем.
— Дякую, це великодушно з вашого боку, але я можу ходити гуляти і в інші місця.