— Це тому, що ви його не кохаєте?
— Це — лише часткова причина.
— Тоді вам потрібен друг. Я — до ваших послуг.
Вона відсунулася від нього так швидко, що він аж сіпнувся від несподіванки. І побачив кригу, яка відразу ж з’явилася в її очах. Холодну непроникну кригу.
— Дякую, — мовила вона безбарвним голосом. — Але мені цього не треба.
Він підвівся, простягнув їй руку, але вона відмовилася від його допомоги і підвелася самостійно.
— Зараз я остаточно прийду до тями, і все буде гаразд, — сказала Елізабет.
— Ви мені хоч трохи пробачили мою грубість?
Крига в очах на якусь мить розтанула; Елізабет щиро посміхнулася, і очі її засяяли.
— Мені нема за що вам пробачати, Лі.
— Можна провести вас додому?
— Ні, я краще піду сама.
З цими словами вона обернулася й пішла.
«Цю посмішку я збережу на все життя», — подумав Лі.
Матері він просто сказав:
— Елізабет попливе у лютому разом з тобою. Вона в захваті від цієї ідеї, але хотіла б, щоб Александра поруч з нею не було.
Здивовано піднявши брови, Рубі поглянула на сина. «Коли ж сталася ця зміна? Точно не сьогодні!» Але в якийсь момент того відрізку часу, коли Лі повернувся додому, він з хлопчика перетворився на дорослого мужчину. Просто вона це помітила лише сьогодні.
Збагнувши, що матір помітила в ньому якусь зміну, Лі поспіхом пішов, забувши повідомити її про те, що він призначив їй роль найкращої подруги Елізабет під час наступної подорожі. А до того часу, коли він знову її побачив, ця думка встигла повністю вивітритися з його голови.
Тієї ночі, готуючись до сну, Рубі раптом збагнула: «Александр ніяк не зможе привезти до Лондона свій пиріг і там його їсти. Тут, у Новому Південному Уельсі, наш роман уже нікого не цікавить, він є позавчорашньою новиною, яку навіть не варто коментувати. Але ж у Лондоні? Де Александр обертається в найвищих колах? Ні, цього просто не може бути. І цього не буде. Завдавати Елізабет приниження, роз’їжджаючи туди-сюди разом із дружиною та коханкою, наче в нас „любов на трьох“? Та ніколи! Тому нехай Елізабет їде сама. І це — єдино правильне рішення. Александр і я — ми як двоє дітлахів, ми ніколи не зупинимося.
Але ж як відправити її туди без мене? Якщо вона раптом дізнається, що я не їду, то й на крок не рушить з міста. Тож я зроблю Жасмин та Квітку Персика співучасницями своєї змови — а навіщо позбавляти їх радощів подорожі, коли троє інших їхніх сестер їдуть? Вони візьмуть з собою листа до Александра, де я викладу свої почуття і думки так виразно, що навіть він не зможе не зрозуміти — цинічний негідник!
Я вдам, що збираюся сісти на корабель, потім придурюся, що страждаю від морської хвороби, коли судно іще стоятиме біля причалу, і попрошу Жасмин та Квітку Персика не пускати в мою каюту нікого, навіть Елізабет. Я знайду корабельного лікаря і посвячу його у свою таємницю — гадаю, фунтів двісті йому вистачить з лишком. На той час, коли Жасмин віддасть Елізабет мого листа, буде вже надто пізно повертатися. Це буде десь посеред Індійського океану. Жереб буде кинуто.
А Сунь і я керуватимемо „Апокаліпсисом“ за допомогою Чарльза. Я вже побачилася зі своїм котиком-муркотиком, провела з ним цілу зиму — останню в його дитинстві. Коли я побачу його наступного разу, той дорослий чоловік, якого я в ньому сьогодні на короткий час помітила, уже офіційно стане дорослим чоловіком. Тільки от що ж я робитиму, коли Александр залишить його в Англії?»
Розділ 8
Листи
Кінрос, січень 1883 року
Люба Елізабет!
Якщо все піде за планом, то Жасмин передасть тобі цього листа, коли Цейлон уже залишиться за кормою корабля. Звісно, ти зможеш повернутися і відплисти додому з Коломбо, але то вже буде надто далеко. Звідти краще вже буде продовжувати подорож, аніж повертати назад.
Наприкінці липня, коли Лі поїхав після того, як сповістив нам свою новину, я нарешті стала дорослою. Александр завжди каже, що найбільше кохає в мені дитину, яка і досі в мені живе. І я розумію, про що він каже. Я така безтурботна, так люблю попустувати й пожартувати, що це допомагало мені пережити численні незгоди, недбало відкидаючи судження інших людей як неістотні та малозначущі. Була б я поважною жінкою, то все було б інакше, але, мабуть, я народилася людиною, якій немає чого втрачати. Я сама ніколи ні про кого не була гарної думки, тому мене мало турбувала чиясь гарна думка про мене. Тож я безстидно гуляла з Александром направо й наліво, і в Сіднеї також. Звісно, я завжди вважала себе першою претенденткою на його симпатію і тому відчула мстиву радість, коли після одруження він від тебе знову повернувся до мене. Я — аморальна особа, дійсно аморальна.